— Велике шпашибі, — просичала вона крізь пальці Метью.

— Ще рано мені дякувати. Коли я закінчу, довкола вас не повинно бути ані цукерок, ані солодощів у радіусі п’яти миль. До того ж, боюся, біль через деякий час повернеться. — Метью витягнув пальці, і королева помацала у роті язиком.

— Може, але наразі він ущух, — вдячно відповіла вона. Єлизавета кивнула рукою на ближні крісла. — А тепер, боюся, настав час зводити рахунки. Сідайте і розкажіть мені про Прагу.

Провівши кілька тижнів при дворі імператора, я знала, що це надзвичайний привілей, коли тобі дозволяють сидіти в присутності будь-якого правителя, але зараз я була вдячніша за це вдвічі. Подорож посилила цілком нормальну втому, яка відчувається в перші тижні вагітності. Метью підтягнув мені одне з крісел, і я важко опустилася в нього. Притиснувшись талією до різьбленого орнаменту, я скористалася його шишечками та виступами для того, щоб помасажувати зболені суглоби. Метью автоматично простягнув руку до тієї самої ділянки мого тіла і став розминати її, щоб зменшити біль. По обличчю королеви промайнула тінь.

— У вас теж щось болить, пані Ройдон? — турботливо поцікавилася королева. Щось вона така ласкава, аж до рани прикладай. Коли Рудольф звертався до придворного таким самим чином, то це, зазвичай, означало: біда не за горами.

— Так, ваша величносте. І, на превеликий жаль, настоянка перцевої м’яти тут не допоможе, — з сумом констатувала я.

— А тим більше не допоможе вона пригладити скуйовджені пера імператора Рудольфа і вгамувати його гнів. Його амбасадор каже, що ви поцупили одну з книг Рудольфа.

— Яку книгу? — спитав Метью. — Рудольф має їх так багато… — Оскільки більшість вампірів були іще не знайомі з доктриною «Чесність — найкраща політика», чесна відповідь Метью була зустрінута несхвально.

— Ми тут не в ігри прийшли гратися, Себастьяне, — тихо сказала королева, підтвердивши мою підозру, що при дворі Генріха Метью проходив під іменем Себастьян Сен-Клер.

— Ви завжди граєте в ігри, — парирував він. — І цим ви не відрізняєтеся від імператора або Генріха Французького.

— Пані Трокмортон розповідала мені, що ви з Волтером розважаєтеся віршиками про мінливість і вередливість влади. Але я — не одна з тих марнославних монархів, гожих лише для того, щоб бути об’єктом презирливого глузування. Мене виховували жорсткі й навіть жорстокі вчителі, — парирувала королева. — Ті, хто був побіля мене — мати, тітки, мачухи, дядьки та кузини, — всі вони пішли у небуття. А я вижила. Тому не треба мене в чомусь фальшиво звинувачувати і гадати, що вам це просто так минеться. Я знову запитую вас: що з книгою і що то за книга?