Віктор добре усвідомлював, що, відірваний від реальності, він не спілкується майже ні з ким, хіба що з Франкенштейном, коли потрібно полагодити якесь пригнане авто, або з клієнтами, які зовсім необов'язково проживають у місті. Що може він знати? До того ж навряд чи те, що його зараз цікавило, знав хтось інший. Навпаки. Усе підказувало йому, що це таємниця. Хто міг це знати? Сам Олег? Можливо. Знайти його й запитати, для чого матері стільки грошей? Що може бути дурнішим? Дитині дванадцять чи тринадцять років. Навряд чи він щось знає, та й чи схоче з ним говорити? З якоїсь причини ця жінка добровільно погоджувалася на пекло. Як отримати нехай не пояснення, бодай натяк? Тітки Віри тепер немає… Полускати з бабусями насіння на лавочці?

Протинявшись по хаті зо дві години та помивши машину, щоб згаяти час і впорядкувати думки, Віктор поїхав до міста. Лишивши «Опель» під будинком, піднявся на другий поверх і подзвонив у двері.

— Хто? — запитали звідти, після того як почулися легкі жіночі кроки.

— Віктор, Середа.

Вона помовчала, а потім промовила:

— Що вам потрібно?

— Я що, схожий на людоїда? — запитав Віктор.

Знову пауза. Потім клацнув замок, і жінка, з якою всі ці роки найчастіше можна було побачити Зоряну, відійшла вбік, даючи йому дорогу. Це була просто подруга. Хоча ні. Очевидно, близька подруга. Також гарна, розумна й принадна, але теж нещаслива в особистому житті, судячи з того, що жила удвох із дитиною.

Жінка виглядала якщо не зляканою, то, безперечно, розгубленою й на непроханого гостя намагалася не дивитися. А може, він застав її в невідповідний момент — у халаті, з накинутим на голову рушником, під яким саме зараз робилася зачіска.

— Я знаю, вас Галиною звати, — сказав Віктор.

— Так.

— Ми з вами особисто не знайомі, але, гадаю, ви мене також знаєте.

Вона промовчала.

— Не дозволите сісти?

— Навіщо?

— Маю до вас розмову.

— Говоріть…

— Гаразд, — промовив Віктор, розуміючи, що в цьому домі на добре ставлення йому сподіватися не доведеться. — Я хочу знати, навіщо їй стільки грошей.

Вона мимоволі підняла очі, але одразу ж відвела погляд.

— Ви про що?