Галина змахнула щось з очей і взялася до своєї кави, яка вже встигла вистигнути.

— Я з усім цим теж скоро збожеволію. Ви б знали…

Ні, тепер вона, безперечно, не бачила у ньому ворога, швидше навпаки. Тільки здивовано запитала:

— А ви… так спокійно це сприймаєте?

— Я все сприймаю спокійно.

Це була неправда, причина його спокою полягала в іншому. Просто заповітний берег тепер визначився остаточно. Як на топографічній карті — де, в якому напрямку та на якій відстані. Якщо тоді, коли Зоряна увійшла до його хати, він тільки з'явився далекою смужкою, то тепер чітко вималювалися його обриси, стали відомими координати. Остаточно з’ясувалося, що існує шанс до нього допливти. Тільки б правильно розрахувати напрямок та власні сили. А за таких обставин належить бути спокійним. От і весь секрет.

Вона весь цей час щось йому говорила і зараз ніби чекала відповіді.

— Добра у вас кава, — сказав їй Віктор, — і ви її смачно варите. Дякую.

Він підвівся й рушив до дверей.

— Пане Вікторе, — сказала Галина вже у передпокої. — Я… ви мене пробачте за першу зустріч, та й узагалі… мені незручно говорити про це… Повірте, дуже незручно! Але якби Зоряна дізналася, що я приймала вас і пригощала кавою, ще й розповідала про неї… гадаю, далі вона свої проблеми вирішувала б уже без мене.

— Не хвилюйтеся, — заспокоїв її Віктор, — вона ні про що не довідається. Я все розумію.

— Нічого ви не розумієте, — швидко мовила вона. — Жінок важко зрозуміти. Особливо гарних і нещасних. Але Зоряна не права. Стосовно вас. Я бачу. Так, це не моя справа, але тепер я знаю точно — як не глянь — не права. І бажаю вам досягти, чого ви хочете. Я за це молитимуся.

— Усі ми в чомусь не праві у цьому житті, — сказав Віктор. — Дякую вам за щирість. Будемо пливти…

— Куди? — не зрозуміла Галина.

— На той берег…

Це було мовлено поверхом нижче, коли він уже забув про існування Галини, з якою спілкувався хвилину тому. Сказано тихо та, можливо, надто зосереджено. Так, наче поняття «допливти» містило в собі набагато важче завдання, ніж просто купівля жінки на ім’я Зоряна, нехай навіть єдиної в цілому світі.

XXV

XXV

Усе складалося ніби навмисно важко. Мобільний Тараса не відповідав. І Войтовича також. А беземоційний голос «мобільної леді» щоразу повідомляв, що абонент знаходиться поза зоною досяжності. Куди вони обидва могли завалитися — у яке місце, не покрите мережею «Київстар»? Або обидва відразу вимкнули телефони. Чого б то? І раптом здогадка! Лема, з яким він не спілкувався вже понад місяць, швидше за все, вирвався на якісь вигідні гастролі за кордон. І тоді це мало пояснення. Не з усіма країнами існує угода про взаємний зв'язок, у деяких потрібно для цього реєструватися….