Він рушив до залу. Зараз головне — чимшвидше зробити переказ. Хоч би не перемішалося усе в голові. Хоч би не забути номер рахунку Зоряни. Краще вже забути цей. Хоча, напевно, при бажанні рахунок клініки тут можна уточнити.

Стоп!!!

О, ні…

Ноги зупинилися самі. Номер рахунку. Це треба було передбачити. Зараз у цьому банку, де є їхні люди, — ті, які вже нагострили на нього зуби, — він зробить переказ грошей. І номер рахунку Зоряни залишиться тут назавжди. Хто завадить їм поцікавитися — що це за рахунок? А це рахунок хворого хлопчика, якому в Німеччині робитимуть операцію. З'ясувати таке елементарно. Ось тоді все, що їх цікавить, з нього витрушуватиметься і за допомогою людей, яких він рятує. Адже цей метод часом дієвіший. Вдасться йому втекти чи ні, але ще не скінчаться перегони, як вони вирушать на пошуки жінки з дитиною, для яких старався цей «рубака».

Він тільки зціпив зуби, наче таким чином можна було не пустити в себе розпач, що намагався продертися туди з шаленим завзяттям. Тепер залишається єдине. Напролом… Де вона — доля? У кого втілиться зараз? Чи в усіх одразу? Несподівано його охопив жах. Він зрозумів, у кого втілиться доля наостанок. Звісно, у ту, хто й була нею. Зоряна. І не треба бути на відстані простягнутої руки або навіть пострілу. Він вразить її крізь сотні кілометрів. Напевно, вони вже в Німеччині. Саме там отримає вона удар — разючий, як ні для кого. Коли він загине, не зумівши передати їй грошей. Або ще разючіший — коли по її сліду посуне зграя отого покійного італійця.

Віктор заплющив очі й розплющив їх лише тоді, коли на перламутровий пластик перед ним лягли пачки стодоларових купюр. Ось вона, готівка. Та сама, що не пахне. Та сама, що нікому не скаже, для кого призначена.

Двері розсікли повітря за спиною, а Віктор уже бачив перед собою лише обриси своєї машини. Джип виблискував темними формами під зимовим морозяним сонцем. «А може, ти і є „Летючий Мадяр“?» — несподівано з лихоманки думок прохопилася одна. Та хіба зараз це мало значення?

Це була гра ва-банк. Чорний шкіряний пояс із засуненими у нього пачками грошей стискав талію, у грудях було гаряче. Сигналізація спрацювала ще здалеку, і він запустив двигуна. Лише тепер озирнувся. Нічого підозрілого. Тільки враження, що машин навколо стало відчутно більше. Що далі? Лише одне — крути баранку, не лови ґав. Адже машина без гальм тепер уже не їде — летить.

XXXI

XXXI

Вони їхали чинно — всі троє попереду. Поважний ескорт… Спочатку «Мерс», за ним «Ауді» і перед самим його носом муляла очі не надто нова «Беха», у якої винахідливі хлопці додумалися прив’язати кришку багажника до фаркопа — мовляв, їдуть собі звичайні люди, поламалася техніка, то прив'язали мотузком. Якби були гангстери які — гарну б машину для такої справи взяли. Грайтеся, хлопці, давайте…