Одного разу, увімкнувши телевізор, Віктор почув у новинах про несподіване припинення американських гастролей Тараса Леми і його таємниче зникнення. Виявляється, про це говорили вже давно, просто Віктор не мав нагоди почути. Усі програми новин трубили одне й те саме — співак зійшов з літака в київському аеропорту. Після цього його ніхто не бачив. Водій, який зустрічав його, завіз Лему на квартиру. Усе. Далі висловлювалися всілякі версії — як офіційні, так і неофіційні. З'явився на екрані й метр, адже робити йому у Штатах тепер було нічого. Він говорив про відсутність бодай найменших проблем під час гастролей і лише розводив руками, коли його запитували про сенсаційну подію.

Якось, телефонуючи до госпіталю, Віктор нарвався на несподіванку. Клаус, через якого вирішувалися всі питання і якого за звичкою покликав до телефону, цього разу після всіх пояснень попросив його зачекати ще хвилину. А потім…

Це була Зоряна. Він одразу ж упізнав її голос. Тільки чомусь ніщо не обірвалося у ньому й нікуди не полетіло. Притупленим виявилося навіть це. Тільки похолоділо всередині, коли почув її.

— Вітю, здрастуй, — сказала вона.

— Доброго дня вам.

— Як твої справи?

— Дякую, нормально. А ваші?

— У нас усе успішно, навіть дуже. Ну, доктор Клаус, напевно, все тобі пояснив…

— Так. Як почувається Олег?

— Дуже добре. Ми з ним навіть уже гралися. Поки що тільки в «Нарди». Але за кілька днів його пустять у кімнату лікувальної фізкультури. Він не дочекається, коли дозволять м’яча копнути. З наступного тижня Олег займатиметься там щодня.

— Це добре. Я бажаю йому видужання та успіхів.

Палець сам ліг на кнопку, бажаючи закінчити цю розмову, аби не докучати тій, у кого були інші клопоти, але паузи в розмові не було.

— Дякую тобі, Вітю. Якби не ти… — відчувалося, як у неї несподівано затремтів голос і їй забракло слів.

— Будь-ласка.

Зв’язок сам перервався раптово, тому що повністю «сіла» мобілка, незаряджена вже кілька днів. Здивовано подивившись тоді на табло телефона, він поклав його поруч. Отже, тепер Віктор умів випереджати долю, мовби знав її траєкторію, яка зараз наче й не цікавила його. Холод у животі помалу влягався. Знайшовши блок живлення, він одразу ввімкнув зарядку — телефон мав бути завжди напоготові. Від цього залежала їхня безпека. От тільки щиро не бажав, щоб сама вона звідти зараз набрала його номер.

А надвечір наступного дня Тарас об'явився. Нарешті. Голос його не висловлював жодних емоцій у цих коротких «алло», «так», «ні».

— Дякую, що дотримався обіцянки, — сказав йому Віктор. — Перша операція пройшла успішно. Що з рештою грошей? Там прийшло тільки сто тисяч.