А тому ще є шанс відмовитися! Тут і зараз! Останній шанс!.. Ніхто вас не засудить за таку відмову. Ви просто повернетесь кожен до тієї оселі, звідки кожного закликав Мій посланець. І знов настане для вас вічний відпочинок. Чи хоче хтось скористатися цим останнім шансом?..
Нова розкотиста хвиля Божественного голосу прогуркотіла по всіх усюдах і завмерла десь удалечині. Тоді спитав Всемогутній:
– А чи є серед вас улюблений Мій пророк?
– Так, Боже, авжеж я тут! – пролунав радісний вигук. Втім, у порівнянні з розкатистим Божественним голосом вигук цей виглядав мирним стрекотінням нічного цвіркуна. Але відгукнувся Той, Хто сидів на троні:
– Радій, Тарасе, радій! Адже нарешті відпускаю тебе з Вирію Мого на милу твоєму серцю землю не дзвінким соловейком і не легкокрилим жайворонком, а в людській подобі.
– Дякую Тобі, Боже!
– Не поспішай, пророче мій, не квапся… Адже спеціально для тебе є ще одна умова. Така умова, якої для інших не висувалося.
– І що ж то за умова, Боже?
– Мусиш з’явитися в милому твоєму серцю краї, але не в середовищі народу, який живе там з давніх-давен. Улюбленому моєму народові ти, Тарасе, вже й без того зробив високу честь – зроби ж тепер таку саму честь іншому народові з-поміж тих, що живуть у тому краї! Що скажеш на це, пророче Мій улюблений?! Чи згоден ти на таку умову?..
Довго думав Тарас Григорович, перш ніж дати відповідь. Зате відповів твердо, не вагаючись:
– Так, Боже мій! Згоден я навіть з такою незвичною умовою. Авжеж згоден… Хоч завтра піду!
– Не поспішай, Тарасе, не квапся. Минуть ще роки й роки, перш ніж настане твій час переходити звідси в земний світі.
– Але ж час такий настане?..
– Настане, пророче Мій улюблений! Настане неодмінно… Скажи, чи віриш ти в сказане Мною?
І після тривалого мовчання, сповнений урочистої величі, пророк відповів твердо і впевнено:
– Так, Боже мій! Вірю Тобі, немовби самому собі, – цей час настане.
1991 Прощавай, СРСР!
1991
Прощавай, СРСР!