— Це правда?

— Лео, я тобі не казала… — Дівчина стояла за спиною Ґрема, наполовину затуливши обличчя долонями. — Я не думала, що це важливо для тебе, я… — І затихла.

— Бляха, але ж я на власні очі бачив! Він був з Яном Фідлером у ліжку! Голий! Обоє голі!

Ґрем поблажливо посміхнувся.

— Того вечора у мене справді був секс. Тільки не з Яном, а з Сатомі. — Через відверто знущальний тон Семену нестримно закортіло зацідити Ґрему в писок. — За хвилину до того, як ти приперся, до мене заскочив спітнілий від бігу чех і переконав зробити те, що ти бачив: залізти під одну ковдру. — Американець зверхньо випнув підборіддя. — Це все твої друзяки придумали.

— Що придумали?

— Не говорити тобі. Не розповідати про мене й Сатомі. Не хотіли тебе травмувати.

— Але чому?!

— Боялися, що розсваримося і поїздці кінець. Думали, без тебе нікуди не виберемося.

— Краще б і не вибиралися… — розпачливо вставила Сатомі.

— Ян заштовхав Сатомі у ванну і вскочив у ліжко якраз перед тим, як ти ввалився. Я був проти, але змирився — та й то лише через те, що попросила Сатомі.

Лео позадкував глибше в тінь, гамуючи зрадливе тремтіння нижньої губи. Внутрішня порожнеча розширилася.

— Ти знав про це? — ледве ворушачи губами, спитав він.

Семен, похнюпившись, мовчав.

— Сьомо, відповідай… — зовсім тихо.

— Так, — іще тихше мовив росіянин.

— Як ти міг? Увесь цей час… — Левко боявся говорити, відчуваючи, що за кожним наступним словом може розридатися. Хапнувши повітря, він усе ж вичавив: — Я вірив тобі.

Семен знову змовчав, низько схиливши голову.

Постоявши кілька секунд, Левко рвонув уперед. Розкидав ногами вогнище, розтоптав головешки і кинувся геть із табору. Страшенно хотілося втекти, забігти кудись далеко, де він не чув би і не бачив своїх товаришів. Чи то пак тих, кого вважав товаришами. Проте Левко був у пастці. Всюди, куди б не поткнувся, його піджидали наїжачені гіллям і липким листям джунглі.

Через кілька метрів хлопець ускочив у сельву. Гілляччя боляче захльоскало по ногах, тулубу, обличчю. Пітьма була нестерпною, ще чорнішою за ту, що розрослась у його грудях, і Левко злякався. Бігти далі перехотілося. Власне, бігти не було куди. Ще кілька невпевнених кроків, і хлопець спинився.