Семен косо зиркнув на товариша і невдоволено вигнув брови. Відповісти росіянин не встиг, оскільки в цей час хлопці помітили гелікоптер. Його майже повністю закривали крони бавовняних дерев, утім, це не заважало визначити місцезнаходження гвинтокрилої машини: потік гнаного до землі повітря кошлатив верхівки, стріпував листям, породжуючи на тлі неба строкаті візерунки з мерехтливих світлових плям.

Хлопці закам’яніли, не знаючи що думати. То було неймовірно: забравшись чортзна-як далеко від цивілізації, вони несподівано натрапили на один із її найбільш технологічних продуктів!

Вертоліт наблизився, зависнувши за півсотні метрів від того місця, де, позадиравши голови, застигли хлопці. Він сунув надзвичайно низько, іноді здавалося, що полози черкають найвищі гілки. Передня, опукла, частина кабіни була скляною, і пілот міг бачити, що відбувається внизу. Корпус, гвинти і вікна були повністю чорними, але не того блискучо-кітчевого кольору, що властивий піжонському транспорту (представницьким седанам, яхтам чи приватним літакам) і свідчить про бажання власників виділитись. Вертоліт був незвично матовим, він не давав жодного відблиску. Здаля його було непросто помітити. Іноді гелікоптер зупинявся над певним місцем, помалу обертаючись навколо вертикальної осі.

— Хто це? Що вони тут роблять? — крикнув Левко.

— Може, це… — почав Сьома.

— Що? — не розчув українець.

— Я не знаю… не знаю.

Хлопці не опускали голів. Ґрем зібрався вискочити на відкрите місце і закричати, коли Семен зненацька потягнув товаришів за коміри у ліс — глибше й подалі, під захист заростей.

— Що ти робиш? — Мулат легко вирвався і люто відштовхнув росіянина. — Ти що, не розумієш? Це наш порятунок! Десь тут є люди, цивілізація.

— Пф-ф… — Сьома вишкірився, відкопиливши нижню губу. — Ця цивілізація кілька годин тому підкинула нам мертвого негра. Не забувай.

Левко не міг упізнати Сьому. Він іще ніколи не бачив товариша таким. За три тижні джунглі виліпили з росіянина нову істоту. Хлопець нагадував загнаного звіра: переляканий, але в той же час готовий вгризтися в горлянку кожному, хто лиш посміє наблизитися. Лихий. Імпульсивний. Нарваний. Він знову схопив американця за футболку, не даючи тому піти.

Рев лопатей розривав атмосферу зовсім поряд.

— Пусти!

Хай там як, але серед них саме Семен найкраще шурупав у тому, що діється. Хлопець правильно припустив, що люди в гелікоптері, — це ті самі, що підкинули їм мерця (або ж їхні спільники). Ці люди небезпідставно сподівалися, що після нічної колотнечі їхня четвірка миттю вшиється геть. Інакше кажучи, вирушить на схід у напрямку Ріо-де-лас-П’єдрас. Вони не могли передбачити, що Сатомі забіжить у джунглі і решті загону доведеться її шукати. На заході. «Схоже, — подумав Сьома, — після того як ми заглибились у нетрі, вони загубили нас, і це значить, що ми…»