Карлик віддав наказ іспанською, і один із перуанців узявся нишпорити у принесених наплічниках бранців. По тому тицьнув пальцем на ногу Семена і щось спитав. Інший конвоїр, розводячи руками, замолотив язиком: певно, розказував, що вони до того не мають стосунку. На Сатомі погляд куцана затримався — очі затягло хіттю. Він облизав губи, демонстративно схопився за пах, після чого забулькотів дуркуватим сміхом і штовхнув долонею голову Ґрема. Американець ледь не впав, викликавши вибух грубого реготу в решти перуанців.

Закінчивши патрати рюкзаки, конвоїр передав пласкоголовому чотири паспорти.

Коротун постійно рухався. Запихав руки в кишені, витягав їх назад, крутив головою, гріб п’ятою землю, тицявся з боку в бік, по-мавпячому шкрібся. Саме через це Левко не зразу помітив, що у пласкоголового постійно смикалася нижня повіка на лівому оці. Здавалося, він намагався підморгнути, але у бідолахи ніяк не виходило. «Якщо цей тип тут головний, — подумав хлопець, — нам гайки…»

Левко силкувався осягнути, хто ці люди. Загін повстанців? Малоймовірно. Для чого повстанцям лабораторія з робочими станціями і лаборанти у стерильних халатах? Навряд чи у звичайних бунтарів набереться достатньо грошей, щоб тримати у робочому стані вертоліт. Може, наркоторговці? Вирощують коку, роблять кокаїн і переправляють його до Мексики чи США? Теж навряд…

За секунду до того, як побачити сивочолого, Левко подумав, що ліпше ці хлопці були б повстанцями. Бо наркоторговці живими їх точно не випустять.

Із дальнього кінця тераси, широко розмахуючи руками, до бранців прямував високий чоловік. Не перуанець. Білий. На вигляд — іще не старий, років п’ятдесят, може, п’ятдесят п’ять, але вже сивий. Сивина цілком захопила чуприну, залишивши неторкнутою незначну (завширшки у два пальці) смугу, що оббігала потилицю знизу. На сивочолому були потерті сині джинси, дешеві кросівки і футболка зі стилізованим під графіті афоризмом Джорджа Карліна: «The planet is fine, the people are fucked»[115]. Він був одягнутий невимушено, майже недбало; схожим чином одягався Стів Джобс. Загалом здавався приємним; можливо, дещо незграбним і сухуватим, але симпатичним.

Ніякої зброї на ньому не було. Попри це Левко зустрічав сивочолого з осторогою, не даючи надії передчасно розгорітися.

— Чого вони на колінах? — наблизившися, спитав чоловік. Вимова — американська, спокійна й ненапружена.

Плоскоголовий карлик «моргнув» і подав знак. Двоє перуанців кинулись до хлопців, поставили їх на ноги, а потім акуратно посадили на траву.

— Ви говорите англійською?