— Як знаєш. Просто мені здалося, що він заважає.
У Сьоми нарешті прорізались очі. Невже він вірив, що колись зможе порозумітися з цим монстром? Невже не розумів, який він насправді? Семен різко перехотів спілкуватися з Джейсоном. Не хотів його бачити чи чути. Шкода, але тепер уже Джейсон не хотів обривати спілкування.
— Хай там як, це лише прелюдія. — Щось сіпнулось у горлі сивочолого. — Не зовсім те, заради чого я тебе кликав. — Він підібрався, риси обличчя загострилися. Х’юз-Коулман виставив долоню, і Семен розгледів на ній ключ. — У кінці коридору є великі двері, закриті масивним навісним замком. Бачив їх? — Хлопець кивнув, не зводячи очей з ключа. — За ними — Чорна кімната. Зазирни до неї, коли матимеш настрій.
Сьома взяв ключ і стиснув його в кулаку, боячись, що Джейсон забере його.
— Що там?
— Дати.
— Дати?
— Так. — Чоловік забрав ліхтар від стіни і, втупившись поперед себе, попрямував до виходу. — Тільки не заходь туди вночі, — кинув він через плече.
— Чому?
Відповідь Джейсона надійшла наче крізь товщу води:
— Бо якщо щось станеться — я не встигну тебе витягти.
…Ввечері Джейсон довго не міг заснути. Згадка про Чорну кімнату розбурхала його. Він не заходив туди вже два з половиною роки, навіть не спускався в кінець коридора, здригаючись від одного погляду в бік чотириметрових дверей. Зрештою чоловік поринув у напівзабуття, яке, втім, не принесло полегшення. Джейсону снилися липка й похмура пітьма Чорної зали й отвір в підлозі, з якого долинав загадковий зривистий шепіт. Отвір, із якого піднімалось щось мутне, розпливчасте й несамовито чорне. Чорніше за темряву, що огортала Джейсона вві сні.
Янгольські Сурми
Янгольські Сурми
CI