Левко насилу розплющив очі. Хотілося спати, але голова стугоніла, наче перегрітий трансформатор; протяжне гуготіння не давало розслабитись і знову поринути в сон. Хлопець ворухнувся (стугін поривчасто посилився) і жахнувся тому, якою важезною здалася макітра. Складалось враження, наче Боженька замінив його довбешку чавунною бовванкою, такою важкою, що, варто тільки спробувати підвестися, і вона розтовче хребет. Все тіло ламало від болю.

Лео піднявся на лікоть і здивувався, чому він не на матраці. Кинувши погляд уперед, розрізнив Ґрема й Сатомі, що сплелись у обіймах, і все пригадав. Не стримався, з шипінням випустивши повітря крізь зуби. Потому спробував встати, обіперся долонею об підлогу, але тут-таки, стримуючи стогін, повалився на бік. Долоню обпекло вогнем, наче він торкнувся неізольованої стінки парового котла. Шкіра була обдерта до м’яса.

Українець полежав ще трохи, а тоді ривком, допомагаючи собі тильними сторонами долонь, сів. По-перше, він відчував дикий голод, а по-друге, не мав ані найменшого бажання лишатись у «норі», чекаючи, поки прокинуться Ґрем із Сатомі.

Семена не було.

Перед тим як підніматись на терасу, Левко затримався. Насамперед переконався, що бруґмансія на місці. Біла торбинка, дбайливо обмотана футболками і сорочками, лежала там, де її вчора покинули. По тому, прикусивши від болю губу, стягнув брудні футболку й шорти і вдягнувся в чисте. Насамкінець відчистив кеди від засохлого бруду й трави.

Оглянувши себе, хлопець лишився задоволеним і, потроху розробляючи задерев’янілі м’язи, почовгав нагору.

Вибравшись на терасу, Левко зіщулився від холоду. Тіло вкрилося гусячою шкіркою. Після перманентної спеки й задухи, +12 °C відчувались як +2 °C. Проте за кофтою не пішов — холод освіжав, примушуючи кров швидше струменіти по залежалих венах.

На великій піраміді, правіше лінії сходів, чорнів слід від удару блискавки. Внизу на стежці стовбичили двоє ґевалів; схоже, про щось сперечалися. Ковзнувши поглядом уздовж пірамід, Левко переконався, що «Мі-17» досі не повернувся. Він не знав, добре це чи погано.

Від намету-їдальні апетитно пахло спеціями.

Хлопець закинув голову, з насолодою ковтаючи крижане повітря, і задивився на небо. Хмари неслись з неймовірною швидкістю. Якщо довго дивитися, починало паморочитись у макітрі…

— Buenos días! — Левка вивів із задуми робітник-мачігуенга.

— І тобі доброго ранку, аміґо, — відірвавшись від неба, відповів на вітання Левко.

Розпатланий індіанець зі скромним черевцем був одним із небагатьох мачігуенга, який мав звичку чистити зранку зуби. Хлоп саме повертався, закинувши рушник на плече і сяючи, немов перлами, вичищеними зубами, після гігієнічних процедур до свого барака. Та щойно він зустрівся поглядом з Левком, його посмішка зів’яла. Індіанець не просто відсахнувся, він відскочив на цілий метр і щось забубонів своєю мовою.