— Знеболювальне йому не допоможе.

Сивочолий схилив голову до плеча, намагаючись не дивитись на хлопця.

— Зроби ін’єкцію кокаїну. Найкращого, який тільки є у Амаро.

— Добре, — кивнув лікар.

CLXIV

20 серпня 2012 року, 13:16 (UTC – 5) Паїтіті

— Він, — твердо заявив Амаро. — Це він мене зв’язав. — Коротун тицьнув пальцем на Марко Молінарі.

— Ам… А… — Колір збіг з обличчя кухаря, він став сірим, мов мрець.

Довкола них згуртувались Джейсон Х’юз-Коулман, Мелл Барр, Род Холмґрен і Луїс Данкович. Віддалік за групою, що зібралась навпроти піраміди, назирали Левко і Ґрем.

— Ти впевнений? — перепитав сивочолий.

— Абсолютно. — Повіка двічі смикнулась, Амаро вишкірився. — Визнаю, Джейсоне, я винен, я був під кайфом, але нічого б не сталось, якби не цей італійський запроданець. Я точно пам’ятаю, як перед приходом він увірвався в мої апартаменти, стягнув мене зі стільця і… зв’язав. — Насправді недоросток пригадував лише те, як Марко торсав його, відразу після чого він відключився, зате, прокинувшися зі скрученими мотузкою руками й ногами, Амаро зробив висновок, що винен в усьому італієць. Хто ж іще?

— Я приходив, щоб розповісти про студентів! — закричав Молінарі. — Щоб сказати тобі, що японка підкинула отрути в їдло!

Кухар зробив рух у бік Амаро, чи то збираючись штовхнути пігмея, чи то замахуючись, але Род Холмґрен випередив його, вдаривши носаком черевика під коліно. Марко скрикнув і став на коліна. Його голова опинилась майже на рівні з головою куцана.

— Ти хотів попередити Амаро, а потім дозволив усім, хто стільки років жив пліч-о-пліч з тобою, зжерти отруєну їжу? — просичав Джейсон.

— Я… е… — Італієць затремтів, зрозумівши, до чого все йде. — Джейсоне, не треба, — почав благати, — ти робиш помилку. Присягаюся, в усьому винні студенти.

— Віддайте Амаро його зброю, — наказав Х’юз-Коулман.