— І ось, — правив далі Джейсон, — під час одного з експериментів над зразками ми виявили… ми… — сивочолий став затинатися і зазвучав, мов подерта плівка, — аналізуючи зразки, мої хіміки… зіткнулися з дечим… незвичайним… неймовірним… я б навіть сказав: фантастичним. З чимось, що абсолютно не вписувалось у сучасне бачення світобудови.

Росіянин зрозумів, що не дихає, лиш тоді, коли серце боляче смикнулось. Хапнувши повітря, він одним махом випалив:

— Що то було, Джейсоне?

Джейсон стрепенувся, неначе злякавшись, що наплескав зайвого, і заговорив звичним сухуватим тоном:

— Бачиш оту сіру глиняну формацію, схожу на видовжену купку слонячого лайна? — Конічна сіро-коричнева споруда, що витикалась із землі за три метри від Семенового візка, більше скидалась на печерний сталагміт, проте Сьома не став прискіпуватись до порівняння — місцями оповідач із Джейсона був нікудишній. — Це термітник.

Термітник здіймався серед кола чистої землі, сягаючи півтора метри у висоту. Трава не підбиралась ближче, ніж на крок, до його шкарубких попелястих боків.

Росіянин кивнув. Сивочолий продовжив:

— Великий, майже як людина зростом, ге? Він, певно, вдвічі старший за тебе, Семене. Термітник збудований з глини, піску, перетравленої целюлози, шматків деревини тощо. Все це скріплено слиною й випорожненнями термітів-робітників. Деякі бувають настільки міцні, що їх не зруйнувати, навіть увігнавшись на повній швидкості вантажівкою. Обивателю може здатися, що термітник порожній, але це не так. На відміну від мурах, терміти намагаються не контактувати з повітрям: вони вразливі до сонячного світла і їх кутикула[182] надто тонка, щоб утримувати вологу. Якщо термітам треба кудись дістатися, їм легше вирити тунель, ніж йти по відкритій місцевості. Зовні термітники виглядають мертвими, проте там, усередині, вирує життя. — Джейсон відійшов на кілька кроків і присів коло глиняного конуса. Дістав з кишені кулькову ручку, ввігнав її в термітник і став безжально розколупувати стіну. За хвилину на його долоні опинилось кілька розтертих шматків, серед яких копошилися білі робітники — крихітні істоти зі схожою на перлину сферичною голівкою без очей і тендітними, майже прозорими лапками. Джейсон показав вміст долоні Семену. — Бачиш?

Між тим навколо утвореної пробоїни завирувала робота. Назовні вилізло півсотні солдат. У них було подібне до робітників тіло (не довше за десять міліметрів), але значно більша голова, увінчана гіпертрофованими щелепами. Солдати вишикувались фалангою, налаштовані відбити напад будь-якого ворога, поки робітники спішно залатуватимуть дірку. Ворога, звісно, не було, та солдати й без того були приречені: після поновлення стіни воїни не зможуть повернутись у термітник і загинуть на сонці.