— Ну, мені наказали вас…

Стю метнув погляд за спину Елдера — до поцяткованих заклепками дверей тамбуру.

— Господи Боже! — вигукнув він. — Там, блядь, щур! У вас тут звіринець, чи що?!

Елдер крутнувся на місці, і на мить Стю так здивував успіх його хитрощів, що він мало не розгубився. А тоді зіскочив із ліжка і, коли Елдер уже почав розвертатися, обома руками вхопився за спинку стільця. Раптом очі в «доктора» широко розчахнулися. Стю підняв стілець над головою, ступив крок уперед і з розмаху опустив його, вклавши в силу удару всі свої сто вісімдесят фунтів[157].

— Сядь! — закричав Елдер. — Не…

Стілець урізався в його правицю. Револьвер вистрелив, пошматувавши пакетик, і куля з виском відскочила від підлоги. Зброя впала на килим і знову вистрелила.

Стю боявся, що має час лише на один удар: іще хвилька — і Елдер повністю отямиться. Тож він вирішив гепнути як слід. Стю махнув стільцем по широкій дузі — коли так замахувався Генрі Аарон, удар означав стовідсотковий хоумран. Елдер спробував підняти зламану руку, та не зміг. Дерев’яні ніжки вдарили в білу відлогу комбінезона. Скалки пластику врізалися Елдерові в очі й ніс. Він закричав і заточився назад.

Елдер перекотився, став рачки й поповз до револьвера. Стю востаннє махнув стільцем, врізавши Елдера по потилиці, і той упав. Важко дихаючи, Стю нагнувся по револьвер. Він відійшов, націлився на Елдера, та той лежав долілиць і не ворушився.

На мить його скрутила жахлива думка: а що, коли Елдерові наказали не вбити, а відпустити його? Та це повне безглуздя, хіба ні? Якщо Елдерові наказали його відпустити, до чого всі ті балачки про скигліїв із плаксіями? Чому він сказав, що наказ «не те щоб супер»?

Ні. Елдера прислали його вбити.

Стю дивився на тіло, і його всього трусило. Якби Елдер надумав зараз підвестися, він міг би й упритул промазати. Та Стю не думав, що «доктор» підведеться. Ні тепер, ні будь-коли.

Зненацька потреба забратися звідти стала такою сильною, що він мало не наосліп вискочив у двері тамбура — у цілковиту невідомість, що чигала за ними. Стю сидів під замком понад тиждень, і йому хотілося лише вдихнути свіжого повітря й забратися якнайдалі від цього жахливого місця.

Та діяти треба було обережно.

Стю підійшов до тамбуру, переступив через поріг і натиснув на кнопку з написом «ЦИКЛ». Запрацював повітряний насос, і двері відчинилися. За ними була маленька кімната, умебльована тільки одним столом. На стільниці лежав тоненький стос медичних графіків і… його одяг. Той, у якому Стю летів із Брейнтрі до Атланти. Страх знову полоскотав його своїми холодними пальцями. Поза сумнівом, ці речі мали кинути до печі слідом за ним. І одяг, і графіки. Бувай, Стю Редман. Стю Редман перестав би існувати. Насправді…