— Мій, — відповів Ллойд на власне запитання.

Цього разу він зімкнув кулак без сторонньої допомоги та люто стиснув камінець.

— То як щодо вечері? — спитав Флеґґ. — Сьогодні ще треба чимало проїхати.

— Вечеря, — озвався Ллойд. — Чудово.

— Нам треба стільки всього зробити, — усміхався Флеґґ. — Тож мчатимемо стрімко.

Разом вони рушили до сходів, лишивши позаду камери з мерцями. Ллойд ледве ступав. Він зашпортнувся, та Флеґґ підхопив його під лікоть і поставив на ноги. Ллойд поглянув у його щасливе вишкірене обличчя й відчув дещо більше, ніж вдячність. У його очах світилася ніби любов.

Розділ 40

Розділ 40

Нік Андрос спав на койці в офісі шерифа Бейкера та бачив неспокійні сни. Він лежав у самих трусах, і шкіра блищала від поту. Коли Нік засинав попередньої ночі, останньою думкою було те, що вранці він не прокинеться, що темний чоловік, який постійно навідувався до його гарячкових видінь, проломить тонкий бар’єр між сном і реальністю й забере його до себе.

Сталася дивина. Око, яке Рей Бут продавив так, що в ньому потемніло, боліло два дні. Третього дня відчуття, ніби голову стискають велетенські лещата, послабилося до тупого болю. Коли Нік дивився тим оком, він бачив лише сіру пляму, якою іноді ковзали якісь тіні. Він не міг зрозуміти, чи ввижаються вони йому. Але вбивало його не поранене око, а подряпина завдовжки десять дюймів, що лишилася від кулі.

Спершу Нік її навіть не продезінфікував. Око так боліло, що про подряпину він і не думав. Борозна була неглибокою й спускалася стегном до коліна. Нік здивувався, помітивши в джинсах дірку від кулі. 30 червня, через день після бійки з Бутом, шкіра навколо рани почервоніла, і в нозі нили всі м’язи.

Нік пошкутильгав до кабінету доктора Соумза та знайшов розчин перекису водню. Він вилив на рану весь уміст слоїка. То було все одно що замкнути стійло, коли коня вже вкрали. До вечора всю праву ногу сіпало, як гнилий зуб, і під шкірою червоніли характерні для зараження крові щупальця — вони радіально розходилися від рани, яка тільки почала закриватися.

1 липня Нік знову пішов до офісу Соумза й почав порпатися в шафі з ліками. Нік шукав пеніцилін і таки знайшов кілька пластинок — то були зразки, по дві таблетки в кожному. Позволікавши кілька секунд, він ковтнув кілька пігулок. Він чудово знав, що сконає, якщо організм зреагує не так, як слід, та гадав, що альтернативою могла бути смерть іще жахливіша. Інфекція ширилася та буяла. Пеніцилін його не прикінчив, але й покращення не помічалося.

Учора близько полудня Нік отямився й зрозумів, що вже тривалий час його б’є гарячка. Продуктів було вдосталь, але їсти йому не хотілося. Він лише пив дистильовану воду з кулера, який стояв в офісі Бейкера. Чашку за чашкою. Коли Нік заснув (чи радше відключився), вода вже майже скінчилася, та він навіть не уявляв, де взяти новий бутель. І в тодішньому стані йому було байдуже — скоро він помре й уже нічим не перейматиметься. Він був не в захваті від такої перспективи, та заспокоював себе думкою, що зникнуть і біль, і всі турботи. Нога пульсувала, свербіла й горіла.