Ларрі поглянув на неї й побачив розчарування, та таке глибоке, що Надін навіть не заплакала. Вона зблідла, а її прекрасні очі погасли й потьмяніли.

Було 19 липня, чверть по сьомій, і тіні почали витягуватися. Вони їхали весь день і зупинялися лише кілька разів, і то на п’ять хвилин, а пообідали в Рендолфі лише за півгодини. Ніхто не скаржився, однак за шість годин на мотоциклі в Ларрі заніміло й боліло все тіло: його м’язи немов голками нашпигували.

Наразі вони стояли, вишикувавшись перед кованою загорожею. Позаду них унизу лежав Стовінгтон, який майже не змінився відтоді, як його востаннє бачив Стю Редман. За забором виднівся моріжок — колись про нього дбали, та тепер він розрісся, розкуйовдився і його трави засмітило віття з листям, що понаносили літні бурі. Посеред подвір’я височіли три поверхи самого епідемцентру. «Певне, підземних поверхів ще більше», — подумав Ларрі.

Навколо було порожньо, тихо й безлюдно.

Посеред моріжку стояла табличка:

СТОВІНГТОНСЬКИЙ ЕПІДЕМЦЕНТР

ЦЕ ДЕРЖАВНА УСТАНОВА!

ВІДВІДУВАЧАМ НЕОБХІДНО ЗАРЕЄСТРУВАТИСЯ В ПРИЙМАЛЬНІ

Біля неї була ще одна табличка, і вони дивилися саме на неї.

ТРАСОЮ 7 до РАТЛЕНДА

ТУТ УСІ МЕРТВІ

ТРАСОЮ 4 до СКАЙЛЕРВІЛЛЯ

МИ ПРЯМУЄМО НА ЗАХІД

ДО НЕБРАСКИ

ТРАСОЮ 29 до I-87

РУХАЙТЕСЯ НАШИМ МАРШРУТОМ

I-87 НА ПІВДЕНЬ ДО I-90

ПИЛЬНУЙТЕ ВКАЗІВКИ

I-90 НА ЗАХІД

ГАРОЛЬД ЕМЕРІ ЛОДЕР