— Люсі, а тобі коли-небудь снилося… ну, щось про Небраску?

— Нещодавно мені наснилася стара негритянка, — мовила Люсі, — та сон був коротким. Вона сказала щось на кшталт «приходь у гості». Тоді я опинилася в Енфілді, і той… той страшний мужик знову гнався за мною. А потім я прокинулася.

Ларрі так довго дивився на неї, що вона зашарілась і опустила очі. Він поглянув на Джо.

— Джо, а тобі снилася… е-е, кукурудза? Стара бабця? Гітара?

Джо лише дивився на нього з обіймів Надін.

— Облиш його. Він іще дужче засмутиться, — сказала Надін, та збентеженою виглядала вона, а не хлопчик.

Ларрі покопирсався в думках.

— Джо, а будинок? Хижа з ґанком на домкратах?

Йому здалося, що в Джо засяяли очі.

— Ларрі, припини! — гримнула Надін.

— А гойдалка, Джо? Гойдалка з шиною?

Раптом Джо стрепенувся в руках у Надін. Він висмикнув палець із рота. Надін спробувала його втримати, та він вирвався.

— Гойдалка! — захоплено вигукнув Джо. — Гойдалка! Гойдалка!

Він відскочив від них, крутнувся на місці й показав на Надін, тоді на Ларрі.

— Вона! Ти! Усі!

— Усі? — перепитав Ларрі, та Джо знову замовк.

— Гойдалка, — вражено пробелькотіла Люсі Свонн. — Я теж її пам’ятаю. Чому нам сниться те саме? Нас що, хтось опромінив?

— Я не знаю, — Ларрі глянув на Надін. — Тобі це теж снилося?

— Мені нічого не сниться, — відрубала вона й одразу відвела очі.

«Брешеш, — подумав Ларрі. — Але чому?»