Її м’язи вже вмостилися на кістках трохи зручніше, і за грудиною з’явилося незнайоме, однак доволі приємне ниття. Лише за кілька секунд вона второпала, що то таке — вона зголодніла! Дякувати Богові, цього ранку дійсно зголодніла, а відколи вона їсть тільки силою звички? Вона почувалася кочегаром на локомотиві — кидає вугілля у вогонь, та й усе. Та щойно вона позбавить голів цих курей, то сходить подивитися, що є в коморі, і хоч що там Едді лишила, вона з’їсть його з насолодою. «Бачиш? — повчала вона саму себе. — Господові краще знати. Свята правда, Ебіґейл, свята правда».

Крекчучи, вона відтягнула мішок до пенька, що стояв між коморою й дровітнею. Відхекавшись, зайшла в дровітню й побачила Річардсонів «сон-гауз»[308], що висів на парі цвяхів. На лезо була акуратно надіта гумова накладка. Вона взяла сокиру й вийшла на вулицю, почвалала до мішка, човгаючи запилюженими броґанами.

— Ну, Господи, — мовила вона, звівши очі до безхмарного літнього неба. — Ти дав мені сил дійти сюди, тож я вірю в те, що даси й сил повернутися. Твій пророк Ісая каже, що коли людина вірить у Господа Святого, Бога Милосердного, вона зрине на крилах орлиних. Господи, про орлів я знаю лише те, що це злі й далекозорі птахи, та в оцьому мішку в мене трійко бройлерів, і мені б хотілося відтяти їм голови, а не собі — пальці. Хай звершиться воля Твоя, амінь.

Вона підняла мішок, відкрила його та зазирнула всередину. Одна з квочок усе ще тримала голову під крилом і спала. Двох інших притиснуло одну до одної, і вони не могли як слід поворушитись. У мішку було темно, і кури думали, що вже настала ніч. Якщо й було щось тупіше за квочку, то це нью-йоркський демократ.

Ебіґейл дістала одну курку й поклала її на пеньок, перш ніж птаха второпала, що коїться. Вона сильно махнула сокирою та скривилася, як завжди, коли чула, як лезо врізається в деревину. Голова полетіла на запилюжену долівку. Тріпочучи крилами, безголова курка важкою ходою покрокувала на подвір’я. Увсібіч чвиркала кров. Зрештою птиця зрозуміла, що мертва, і впала на землю, як і годиться. Квочки та нью-йоркські демократи, Боже, Боже.

А тоді роботу було вже зроблено, і всі її побоювання, що вона може дати маху чи поранитися, виявилися марними. Господь почув її молитву. Три гарні курки, і тепер їй потрібно лише повернутися з ними додому.

Вона поклала птахів назад до мішка й повісила на місце сокиру, Річардсонів «сон-гауз». Потім зайшла до будинку, щоб пошукати їжу.

———

Півдня їй снилося, як наближаються гості — наразі вони були південніше від Йорка й пересувалися старим пікапом. Їх було шестеро, і серед них був глухонімий молодик. Глухий і німий, та однаково сильний. Він був одним із тих, з ким вона мусила поговорити.