Здається, я вже не одну сторінку списала ПСИХОЛОГІЄЮ ГАРОЛЬДА, тож якщо ви досі не зрозуміли, що він за один, то вже й не допетраєте. За всім тим чванством та помпезними промовами ховається дуже закомплексований маленький хлопчик. Він не може остаточно повірити, що все змінилося. Частина його (і то, як на мене, чимала) мусить вірити, що одного прекрасного дня всі кривдники зі старших класів повстануть із могил і почнуть кидатися паперовими кульками й називати його Дрочуном Лодером, як розказувала Емі. Інколи мені здається, що було б краще для нього (і, певне, для мене), якби ми не перетнулися в Оґанквіті. Я була частиною його минулого, колись давно була найкращою подругою його сестри й так далі. Тож ось у чому суть наших чудернацьких із Гарольдом стосунків: як не дивно, та, якби я знала, що знаю зараз, я б краще дружила з Гарольдом, аніж з Емі, у якої постійно паморочилося в голові від хлопців, крутих тачок та одягу зі «Світіз» — вона була (Боже, пробач, що пишу Погане про Мертвих, та це правда) справжнім оґанквітським снобом, таким, якими бувають лише люди, що ніде більше й не були. Гарольд по-своєму кльовий. Тобто тоді, коли не концентрує всі розумові здібності на тому, щоб поводитися, як придурок. Та справа в тому, що Гарольд ніколи б не повірив у те, що хтось може вважати його кльовим. Він так старається бути занудою. І вирішив перенести всі свої проблеми на своєму горбі в не такий уже й прекрасний новий світ. Я б не здивувалася, якби дізналася, що він носить їх у наплічнику разом із його улюбленими шоколадними батончиками «Пейдей».

От чорт, Гарольде, не знаю.

Запам’ятати: папуга з реклами «Джилет». «Будь ласка, не жмакайте “Шармін”»[328]. Ходячий глек «Кул-ейду», який казав: «О-о-о… ТА-А-А-АК!» «Тампони “О-Бі”… розроблені жінкою-гінекологом». «Конверс олл-стар». «Ніч живих мерців». Бр-р-р! Останній камінь упав надто близько. Закругляюся.

14 липня 1990 р.

Сьогодні за обідом у нас трапилася дуже ґрунтовна й серйозна розмова про ті сни, тож стоянка виявилася дещо довшою, ніж планувалося. До речі, зараз ми перебуваємо трохи на схід від Бетейвії, штат Нью-Йорк.

Учора Гарольд дуже несміливо (як на нього) запропонував набрати вероналу й ковтати маленькі дози, щоб перевірити, кажучи його словами, чи «розірветься цикл снів». Я підтримала цю ідею, аби ніхто не запідозрив, що зі мною щось не те, однак пігулки ховатиму: раптом вони щось зроблять із Самотнім Рейнджером (сподіваюся, він дійсно Самотній, бо не знаю, чи впораюся з двійнею)?

Коли всі погодилися на ідею з вероналом, Марк зауважив: