— Три, — зачудовано повторює Періон.

— Точно. Та той молодик на цьому не спинився. Він казав, що в них було п’ятнадцять повернених квитків, а середнє статистичне — вісім. Тож попри те, що після катастрофи заголовки волали про 94 загиблих, з однаковим успіхом вони могли б виспівувати про 31 щасливчика — про людей, яким пощастило уникнути смерті.

Ну… ми ще довго розмовляли про телепатію тощо, однак добряче відхилилися від теми наших снів і питання, чи надходять вони від Найсвятішого, що сидить на небі. Однак Стю спитав Ґлена про дещо цікаве (це сталося вже після того, як Гарольд із демонстративною огидою полишив нашу компанію):

— Коли ми всі такі телепати, як так, що ми не відчуваємо, коли помирає хтось, кого ми любимо, коли наш дім зніс смерч і подібне?

— Є випадки й саме такого характеру, — киває Ґлен, — та мушу зізнатися, що вони далеко не такі поширені… і їх не так просто довести за допомогою комп’ютера. Але це цікаве зауваження. У мене є одна еволюційна теорія (у нього на все є теорія — правда, щоденничку?). Адже колись люди (або їхні предки) мали хвости, шерсть вкривала їх із голови до п’ят, а органи чуття були значно гострішими. Чому ж нам бракує цих характеристик? Стю, хутчіше! Це твій шанс заробити звання найкращого учня й отримати квадратну академічну шапочку та інші почесті.

— Ясна річ — певне, тому ж, чому водії більше не вдягають пильовики з окулярами. Деякі речі просто переростаєш. Настає час, коли в них не стає потреби.

— Саме так. Тож яка вигода з телепатії, якщо вона не слугує жодній практичній потребі? Який сенс у тому, коли сидиш в офісі, працюєш, а тоді дізнаєшся, що твоя дружина поверталася з крамниці й загинула в автокатастрофі? Адже хтось однаково зателефонує та повідомить, правильно? Якщо люди й мали це чуття, воно атрофувалося дуже давно. Певне, його спіткала доля наших хвостів і шерсті. Та найбільше мене цікавить те, що наші сни натякають на якусь майбутню битву. Ми отримуємо ніби примарні образи протагоніста… і антагоніста. Або супротивника, як вам завгодно. Якщо це так, то ми ніби дивимося на літак, посадка вже почалася… а в нас розболілися животи. Можливо, нам дають інструменти, якими можна змінити майбутнє. Щось на кшталт чотиривимірного вільного вибору — ми можемо зазирнути в майбутнє та обрати той шлях, який схочемо.

— Але ж ми не знаємо, що ці сни означають, — сказала я.

— Не знаємо. Та можемо здогадатися. Якщо в нас з’явилися проблиски екстрасенсорних здібностей, я не впевнений, чи значить це, що нас обрав Бог. Є багато людей, які приймають чудо звичайного бачення й не вірять, що саме бачення доводить існування Бога, і я один із них. Та я вважаю, що ці сни діють на нас конструктивно, попри те, що лякають нас. Ось чому я вже вагаюся з приводу вероналу. Бо це все одно що ковтати «Пепто-бісмол», аби вгамувати біль у шлунку, і однаково сідати на літак.