— Гайда! — крикнув Чед Норріс, і Келлоґґ провів машину вперед і закрив кузов. Чед і його помічники взялися за пластикові граблі, і тепер Гарольд усе-таки відвернувся, вдаючи, що дивиться, чи не збирається на дощ, і не тільки він, — але почув звук, який буде переслідувати його у снах — і то був звук дрібних грошей, які сипалися з кишень мертвих, коли Чед і його помічники працювали граблями, рівномірно розкладаючи трупи. Падіння монет на пластик безглуздо нагадало Гарольдові дитячу настільну гру «жабки-стрибунці». Нудотно-солодкий запах розкладу здійнявся в тепле повітря.

Коли він озирнувся, троє людей над силу з’єднували пластиковий саван, крекчучи від напруження. Ще кілька людей, серед них і Гарольд, долучилися. Чед Норріс дістав великий промисловий степлер. Через двадцять хвилин уже частину справи було зроблено, і пластик великою желатиновою капсулою лежав на землі. Норріс заліз у кабіну яскраво-жовтого бульдозера і завів двигун. З буханням опустився подряпаний ківш. Бульдозер рушив уперед.

Чоловік на ім’я Вейзак, також із машини Гарольда, відійшов убік, шкандибаючи, рухами погано контрольованої маріонетки. У його пальцях тремтіла цигарка.

— Слухай, я не можу на це дивитися, — сказав він, проходячи повз Гарольда. — Просто сміх та й годі. Ніколи не розумів, що я юдей, до сьогоднішнього дня.

Бульдозер, підштовхуючи, покотив великий пластиковий пакунок у бік довгої прямокутної ями. Чед дав задній хід, вимкнув двигун, виліз із кабіни.

Жестом покликав людей, підійшов до колишньої муніципальної вантажівки і поставив чобіт на його підніжку.

— Не будемо кричати «ура», — сказав він, — але ви збіса гарно попрацювали. Ми прибрали сьогодні, мабуть, із тисячу штук.

«Штук…» — подумав Гарольд.

— Я знаю, така робота в людини багато забирає. Комітет обіцяє нам ще двох людей до кінця тижня, але розумію, що, хлопці, ваших відчуттів це не поміняє — чи й моїх, коли на те. І от що я скажу: якщо з вас досить, якщо ще день ви не витримаєте, то не треба від мене на вулиці тікати, як побачите. Але в такому разі дико важливо знайти когось на ваше місце завтра. Наскільки я розумію, це наразі найважливіша робота в Зоні. Зараз іще не так жахливо, але в нас у Боулдері двадцять тисяч трупів, а за місяць підуть дощі, люди можуть почати хворіти. Якщо відчуваєте, що можете, то зустрінемося завтра на зупинці.

— Я прийду, — сказав хтось.

— І я теж, — сказав Норман Келлоґґ. — Тільки ввечері покупаюся годин із шість.

Почувся сміх.

— На мене теж розраховуйте, — долучився Вейзак.

— І я, — тихо промовив Гарольд.