— Але ж то було, здається, так давно… чи мені просто так здається.

— Та й мені теж, — погодився Стю і зрозумів, що теж тільки пересуває страву по тарілці.

— Слухай, Стю, я знаю, що ми домовилися не обговорювати комітетські справи поза зборами, якщо можна. Ти казав, що ми весь час будемо сперечатись, і, мабуть, мав рацію. Я ж ні словом не обмовилася, що ти перетворюєшся на Метта Діллона[106] після двадцять п’ятого року, правда?

Він злегка всміхнувся.

— Ні, не казала, Френні.

— Але я все ж маю тебе спитати: ти досі вважаєш правильним, що ви зібралися засилати Тома Каллена на захід? Після того що ти бачив сьогодні?

— Не знаю, — сказав Стю. Він відсунув тарілку. Вона була майже повна. Він підвівся, пішов до комода, знайшов пачку цигарок.

Він скоротив споживання тютюну до трьох-чотирьох цигарок на день. А зараз закурив, набрав повні легені грубого, звітрілого тютюнового диму і випустив його.

— Але плюс тут такий, що його легенда цілком проста і правдоподібна: ми його вигнали, бо він дурник. Ніхто не зможе домогтися від нього чогось іншого. Якщо він безпечно повернеться, то ми його зможемо загіпнотизувати — це не встигнеш пальцями клацнути, як він уже, Боже мій — і він розповість про все, що бачив; і важливе, і неважливе. Імовірно, з нього вийде навіть кращий очевидець, ніж із решти двох. Не сумніваюся.

— Якщо він безпечно повернеться.

— Атож, якщо. Ми сказали йому йти тільки вночі, а вдень спати. Якщо його побачить більш ніж одна людина, тікати. Якщо одна — убити.

— Стю, не може бути!

— Може, звичайно! — сердито сказав він, різко розвернувшись до неї. — Ми ж тут зараз не в цяцьки граємося, Френні! Ти, певне, знаєш, що з ним буде… чи з Суддею… чи з Дейною… якщо їх там зловлять! А то чого ж іще ти так різко проти цього налаштувалася?!

— Добре, — тихо сказала вона. — Добре, Стю.

— Ні, нічого доброго! — сказав він і з усієї сили ткнув щойно запалену цигарку в глиняну попільничку, здійнявши хмаринку іскор. Кілька з них сіли йому на руку, і він струсив їх швидким, дикунським жестом. — Нічого доброго нема в тому, щоб бідну дитину слати в бій за нас, і нічого доброго — в тому, щоб попихати людьми, як пішаками, — шахісти хуєві знайшлися — і нічого доброго в тому, щоб давати інструкцію вбити, як хрещений батько мафії. Але я не знаю, що ще можна вдіяти. От просто не знаю. Якщо ми не дізнаємося, що він там надумав, то в нас чудові шанси побачити, як одного дня наступної весни вся Вільна зона злетить грибоподібною хмарою!

— Гаразд. Тихо. Гаразд.

Він стиснув кулаки.

— Я кричав на тебе. Вибач, будь ласка. Я не мав права таке робити, Френні.