— Нічого, все нормально. Не ти ж відкрив ту скриньку Пандори.

— Та, мабуть, ми всі її відкриваємо, — сказав він мляво і дістав із шухляди ще одну цигарку. — Хай там як, а я дав йому… як це називається?.. Коли я сказав йому, мовляв, якщо одна людина його побачить, її треба вбити, то він ніби насупився. І зразу цей вираз зник. Навіть не знаю, чи Ральф або Нік помітили. А я помітив. Він наче думав: «Так, я розумію, що ти хочеш сказати, але коли дійде до діла, я сам вирішу».

— Я читала, що людину не можна гіпнозом схилити до такого, чого вона б не зробила в нормальному стані. Людина проти власної моралі не піде тільки через те, що їй під гіпнозом щось навіяли.

Стю кивнув.

— Так, я про це думав. Але якщо той Флеґґ наставив прикордонних застав по всьому східному кордону своїх володінь? Я б на його місці так зробив. Якщо Том, ідучи на захід, зустріне їх, то прикриється своєю легендою. А якщо йдучи назад, то або він їх, або вони його вб’ють. А якщо Том не зможе, то йому кінець.

— Може, ти занадто цим переймаєшся, — сказала Френні. — Тобто якщо там кордон, вони ж доволі рідко стоять?

— Так. Може, одна людина на п’ятдесят миль. Хіба що в нього народу в п’ять разів більше, ніж у нас.

— Або ж у нього там стоїть і працює якась хитра техніка: радар, інфрачервоний детектор тощо, як у шпигунських фільмах показують, — Том зможе крізь це все пройти?

— На це ми сподіваємося. Але…

— Але в тебе гострий напад совісті, — тихо сказала вона.

— До цього це все зводиться? Ну… мабуть, так. А чого хотів Гарольд, сонечко?

— Лишив купу оцих карт. Тут позначено, де Пошуковий комітет шукав матінку Ебіґейл. Хай там як, а Гарольд же і цим керує, а ще й працює в Поховальному комітеті. Вигляд у нього був дуже втомлений — але річ, здається не лише в його громадських обов’язках. Таке враження, що він ще над чимось працює.

— Над чим?

— У Гарольда з’явилася жінка.

Стю здійняв брови.

— Хай там як, а саме через неї він не лишився вечеряти. Угадаєш, хто це?

Стю примружився і глянув у стелю.

— Із ким міг би Гарольд трахатися? Подивимося…

— Оце ти так це називаєш! А ми, по-твоєму, чим займаємося?!

Френ вдала, ніби збирається вдарити Стю по обличчю — той з усмішкою відсахнувся.