Настав час подумати, і то як слід. Складалося враження, що, відколи він зустрів Надін, він припинив думати… а то й раніше.

«Я прочитав її щоденник з образи й ревнощів, — думав він. — Потім вона пробралася в мій дім, мабуть, шукаючи мій власний щоденник, але не знайшла. Проте й сам тільки шок від того, що хтось вломився до мого дому, уже може бути достатньою помстою». Звичайно, це вибило його з рівноваги. Можна навіть вирішити, що вони тепер порахувалися.

Він уже й не хоче Френні, правда?.. Правда?

Він відчув, як у його грудях починає заново розгорятись обурення. Може, й не хоче. Але це не змінює того факту, що вони відсторонили його. Хоча Надін мало що казала про причини, чому прийшла до нього, Гарольду щось підказувало, що вона теж у якомусь розумінні усунута, зневажена, відкинута. Вони — пара аутсайдерів, а такі плетуть інтриги. Може, тільки це й допомагає їм зберегти здоровий глузд. (Треба не забути записати це в книгу, подумав Гарольд… тепер він уже майже дійшов до центру.)

По другий бік гір — ціла зграя аутсайдерів. А коли в одному місці збирається досить вигнанців, то відбувається містичне перетворення — і ти вже не за межею, а всередині. Усередині, де тепло. Така дрібниця — опинитися всередині, там, де тепло, — то насправді річ дуже велика. Чи не найважливіша у світі.

Може, він не хотів зрівняти рахунки. Може, він не погоджувався на нічию, на кар’єру, на те, щоб вести катафалк двадцятого століття, отримувати безглузді листи з подякою за безцінну ідею, чекати п’ять років, доки Бейтман піде з того нещасного Комітету, щоб посісти його місце… а якщо вони знову вирішать обійтися без нього? Адже можуть, бо то не просто питання віку. Та вони, блін, глухонімого того взяли, а він хіба трохи старший за Гарольда.

Жар обурення знову розгорявся. От подумати лишень, подумати — це легко сказати, а інколи навіть зробити… але яка користь із думок, коли за них ти від тих неандертальців, що керують світом, отримуєш тільки сміх, ба навіть гірше — лист із подякою?

Гарольд дійшов до зупинки. Було ще дуже рано, і ніхто не прийшов.

На дверях зупинки висів плакат: наступні громадські збори 25-го. Громадські збори? Суходрочка громадська.

Почекальня була оздоблена всілякими дорожніми картинками й рекламами фірми-перевізника «Ґрейхаунд», де охрінезних розмірів двоповерхові автобуси котили через Атланту, Новий Орлеан, Сан-Франциско, Нешвілл чи ще що-небудь. Гарольд сів і холодним ранковим оком окинув згаслі пінбольні машини, автомат, який продавав кока-колу, кавовий автомат, що також міг наливати розчинний суп, який трохи відгонив дохлою рибою. Гарольд закурив і кинув сірник на підлогу.