Він замовк. Звичайно, всі розуміли. Що тут розуміти — і так усе видно.

— На добраніч, Ларрі, Люсі, — сказав Дік.

Вони пішли. Ларрі знову побрів до вікна. Надворі всі стояли в очікуванні. Жива? Мертва? Помирає? Може, зцілена Божою силою? Сказала що-небудь?

Люсі обійняла його за талію; Ларрі аж підскочив від несподіванки.

— Я люблю тебе, — промовила вона.

Він намацав її, пригорнув. Опустив голову і безпорадно затремтів.

— Я тебе люблю, — спокійно промовила вона. — Усе гаразд. Нехай. Відведи душу, Ларрі.

Він заплакав. Сльози були пекучі й важкі, мов кулі.

— Люсі…

— Тихо, — її руки лежали на його потилиці — ніжні, лагідні.

— Ох, Люсі, Боже мій, та що ж це таке? — плакав він, обіймаючи її шию, а вона тримала його міцно-міцно, не знаючи, ще нічого не знаючи, а матінка Ебіґейл хрипко дихала за їхніми спинами, лишаючись у глибині своєї коми.

——

Джордж їхав вулицею зі швидкістю пішохода, переказуючи одне й те саме: так, ще жива. Прогноз поганий. Ні, нічого не казала і, мабуть, уже не скаже. Можете розходитися. Коли щось станеться, ви дізнаєтесь.

Доїхавши до рогу, вони додали швидкості й рушили до лікарні. Їхні мотоцикли тріскотіли, назад котилася луна, наскакуючи на будинки й відбиваючись від них, урешті сходячи нанівець.

Люди не розходилися. Якийсь час вони ще постояли, поновили розмови, обговорили кожне слово, сказане Джорджем. Прогноз — що воно означає? Кома. Смерть мозку. Якщо мозок помер, то вже все. Скоріше банка зеленого гороху заговорить, ніж людина після мозкової смерті. Ну, може, це в природній ситуації так, але в нас тут уже надприродні речі пішли, еге ж?

Усі знову посідали. Посутеніло. У будинку, де лежала стара, засвітилися газові лампи. Потім люди підуть додому й не зможуть заснути.

Розмови невпевнено перекинулися на темного чоловіка.

— Якщо матінка Ебіґейл помре — це значить, він стане сильнішим?

— Як це — «не обов’язково»?!

— Ну, я не сумніваюся, тут усе зрозуміло: він — Сатана!