— Боже мій, — пробурмотів хтось, і неможливо було сказати, чоловікові належав той голос чи жінці.

— На одній руці — опік від отруйного плюща. На ногах — виразки, які би кровили, коли б вона не…

— Слухайте, може, досить? — закричав Джек Джексон, підхопившись на ноги. Лице його було бліде, нещасне, гнівне. — Де пристойність, в лихої години?

— Я пристойністю не займаюся, Джеку. Я просто розповідаю, в якому вона стані. Вона в комі, виснажена, а головне, дуже-дуже стара. Я гадаю, вона помре. Коли б це був хтось інший, я б твердив це з усією певністю. Але… як і всім вам, вона мені снилася. Вона і ще один.

Знову бурмотіння в залі, як випадковий вітерець, — і Стю відчув, як волосся на загривку ворушиться і стає сторч.

— Як на мене, сни про такі протилежні сили — це щось містичне, — сказав Джордж. — Те, що нам усім вони снилися, вказує як мінімум на телепатичні здатності. Але я не вдаватимуся в парапсихологічні й теологічні подробиці, так само як не буду підпорядковувати свою доповідь правилам пристойності, і то з тієї самої причини: це не моя справа. Якщо ця жінка — від Бога, то Він може її зцілити. А я не можу. Скажу лише, що й те, що вона зараз жива, — це для мене диво. Ось що я хотів вам сказати. Чи є питання?

Питань не було. Усі вражено дивилися на нього, дехто не ховаючись плакав.

— Дякую, — сказав Джордж і повернувся на місце серед мертвого моря тиші.

— Добре, — прошепотів Стю Ґленові. — Тепер ти.

Ґлен підійшов до трибуни без прелюдій і звично взявся за неї.

— Ми обговорили все, крім темного чоловіка, — сказав він.

Знову шепіт, бурмотіння. Кілька людей інстинктивно перехрестилися. Стара жінка в лівому ряду швидко торкнулася руками очей, рота, вух, моторошно нагадавши Ніка Андроса, а потім знову склала їх на велику чорну сумку на колінах.

— Ми певною мірою обговорили його на наших закритих зборах, — спокійно, розмовним тоном продовжив Ґлен, — і приватно в нас виникало питання, чи варто виносити його на публічне обговорення. Думка була така, що, як видавалося, в Зоні ніхто по-справжньому не хотів говорити про нього після отих веселих снів, які ми всі бачили дорогою сюди. Тож, певне, нам був потрібен певний період для відпочинку. А нині, думаю, настав час порушити цю тему. Так би мовити, витягти його на світло. У поліції є така корисна штука — фоторобот, щоб відтворювати обличчя злочинця за спогадами свідків. У нашому разі обличчя немає, зате є низка спогадів, які формують хоча б приблизний образ нашого Супротивника. Я доволі багато людей опитав про це, і ось який у мене вийшов фоторобот.