— Розділ сорок третій. Лисий соціолог одягає синю пов’язку, — невесело спробував пожартувати він.

Коджак біг попереду, за межі містечка, на Ґолден, радісно внюхуючись у де-не-де розкидані кущики диких квітів.

— Ох, люди, — ледь не схлипнувши, промовив Ларрі. — Відчуття в мене таке, наче всьому кінець.

— Атож, — відгукнувся Ральф. — І в мене те саме.

— Перепочити ніхто не хоче? — без особливої надії промовив Ґлен.

— Та чого ви, тримаймося, — злегка всміхнувся Стю. — Ви, солдатики, вічно жити хочете?

Вони пішли далі, залишивши позаду Боулдер. О дев’ятій вечора вже отаборилися в Ґолдені за півмилі від того місця, де траса номер 6, звиваючись і вигинаючись, біжить понад Кліер-Кріком у кам’яне серце Скелястих гір.

Тієї першої ночі всі спали недобре. Вони вже почувалися, що перебувають далеко від дому, у смертній тіні.

Протистояння Книга III

Протистояння

Книга III

Що сказала стара тітонька Семпл,

коли спалахнув її пенсійний чек, га, Сміттєбаче?

7 вересня 1990 р. — 10 січня 1991 р.

Розділ 61

Розділ 61

Темний чоловік поставив прикордонні застави понад східним кордоном штату Ореґон. Найбільшу — в Онтаріо, де проходить траса І-80 з Айдахо: там було шестеро людей, які базувалися в причепі великої вантажівки «пітербілт». Вони сиділи там уже понад тиждень, грали в покер на двадцятки й п’ятдесятки, з яких практичної користі було не більше, ніж від грошей у грі «Монополія». Один виграв уже понад шістдесят тисяч доларів, а другий — який до епідемії заробляв приблизно десять тисяч на рік — набрав понад сорок штук.

Дощило майже весь тиждень, а в причепі атмосфера розжарювалась. Охоронці прийшли з Портленда і хотіли назад. У Портленді були жінки. На цвяху висіло потужне радіо — приймач і передавач, але чути з нього було тільки перешкоди. Вони чекали на те, що звідти пролунають два простих слова: «Ідіть додому». Це означало б, що того, кого вони виглядають, зловив хтось інший.