— Френні, я просто не знаю.
— Вона нам снилась і була такою. Це все частина якоїсь дурної гри, ти це розумієш, Стюарте? Ти книгу Йова читав?
— Та я ніколи сильно в Біблію не вчитувався, мабуть.
— А моя мама — навпаки. Вона вважала, що мені і моєму братові Фреду слід мати певні релігійні знання. Чому — ніколи не казала. Наскільки я знаю, мені це допомогло лише тим, що я завжди знала питання з Біблії в грі «Джеопарді»[135]. Пам’ятаєш, по телевізору йшла, Стю?
Він злегка всміхнувся і процитував.
— А ось і я — ваш ведучий Алекс Требек!
— Оця сама гра. Там усе навпаки. Відповідь дають, а ти їм маєш сказати питання. Коли йшлося про Біблію, я знала всі питання. Щодо Йова Бог із дияволом заклалися. Диявол сказав: «Ну звісно, поклоняється він Тобі. Він у Тебе взагалі як сир у маслі катається. Але якщо Ти будеш достатньо довго гидити йому в лице, то він Тебе зречеться». Ну й Бог побився з ним об заклад. І виграв, — Френ мляво всміхнулася. — Бог завжди виграє. Мабуть, Він за «Бостон Селтікс»[136] уболіває…
— Може, то і який-небудь заклад, — сказав Стю. — Але на кону їхні життя — всіх тих, унизу. І отого, хто в тобі сидить, теж. Як ти його звеш? Бебі?
— Вона навіть щодо нього нічого не обіцяла! — сказала Френ. — От коли б вона зробила це… тільки це… то мені було б бодай трохи легше тебе відпустити.
Стю нічого не зміг придумати у відповідь.
— Ну що ж, уже до полудня йде, — сказала Френ. — Допоможеш зібрати все, Стюарте?
Недоїдений обід повернувся в кошик разом зі скатертиною та рештою вина. Стю подивився на те місце, де вони щойно їли, і подумав, що тут не лишилося майже жодного сліду, хіба кілька крихт… і їх скоро підберуть птахи. Коли він озирнувся, то побачив, що Френні дивиться на нього і безслізно ридає.
Він підійшов до неї.
— Та все нормально. Це вагітність. Весь час очі на мокрому місці. Здається, я нічого тут не можу вдіяти.
— Та все гаразд.
— Стю, покохайся зі мною.
— Тут? Зараз?
Вона кивнула і злегка всміхнулася.
— Усе буде добре. Якщо перевіримо, щоб колючок не було.
Вони знову розстелили скатертину.