Він втрачає себе. Колись він міг згадати і шістдесяті, і сімдесяті, і вісімдесяті, як людина, яка дивиться вниз на гвинтові сходи, що ведуть до якоїсь темної кімнати. Тепер він чітко пам’ятав лише події від часу супергрипу. Поза тим залишався тільки туман, який подекуди злегка здіймався, показуючи мимохідь якийсь загадковий спогад (того-таки Бу Дінквея, наприклад… якщо такий взагалі був) — а потім знов опускався.

Найдавніший спогад, якого він певний, — це те, як він ішов на південь трасою US 51, прямуючи до Маунтін-Сіті й дому Кіта Брейдентона.

Як народився. Народився заново.

Він уже не був, правдиво кажучи, людиною, якщо колись нею і був. Він став немов цибулина, з якої облазить шар за шаром, тільки то немов людські атрибути з нього сходили: організоване мислення, пам’ять, може, навіть свобода волі… якщо вона колись у нього була.

Він почав їсти кролика.

Колись він був абсолютно певний того, що в разі, якщо все почне валитися, він устигне швидко зникнути. Але не тепер. То його місце, то його час, і його протистояння відбудеться тут. Немає значення, що він поки не здатний виявити третього шпигуна, немає значення, що Гарольд у самому кінці вийшов з-під контролю і здійснив колосально нахабну спробу вбити його суджену наречену, матір його сина.

Десь цей дивний Чувак-Сміттєбак лазить пустелею, винюхує зброю, яка назавжди зітре з лиця землі це джерело тривог і небезпек — Вільну зону. Його Око не могло йти за Чуваком-Сміттєбаком, і Флеґґ вважав, що той по-своєму химерніший навіть за нього: шукач, який винюхує кордит, напалм і гелігніт із точністю смертоносного радара.

За місяць чи менше злетять літаки Національної гвардії з повним комплектом ракет «сорокопуд» під крилами. І коли він буде певен, що наречена зачала, вони втечуть на схід.

Він мрійливо дивився на баскетбольний м’яч місяця і всміхався.

Був ще інший варіант. Він думав, що Око все покаже йому у свій час. Може, він туди рушить сам — чи то в подобі ворони, чи вовка, чи як комаха, наприклад богомол, а може, як така дрібнота, що здатна пролізти і в приховану підземну вентиляцію серед колючої пустельної трави. Стрибатиме чи повзтиме темними переходами і врешті проскочить у вентиляцію чи ґратку кондиціонера.

Це місце було під землею. Одразу за кордоном у Каліфорнії.

Там стояли лабораторні стакани — ряди й ряди їх, на кожному акуратна наклейка з витисненим на ній написом: суперхолера, суперсибірка, нова й покращена версія бубонної чуми… І всім притаманна мінливість проти антигену, яка робила супергрип настільки смертельним. У тому місці подібних було безліч: асорті, як раніше казали в рекламі льодяників «Лайф Сейверз».