- А що далі? — запитав Ілля.

Ніхто не відповів.

9. ХОЛОДА

9. ХОЛОДА

Я прокинувся, що мені більше не хотілося спати. Відчуття було трохи дивним – за час життя на Островах я звик не висипатись. Вчора ми теж засиділися допізна: далося взнаки нервове збудження після успішної «диверсії». Лише о першій годині ночі Кріс наказав усім розходитися.

Відірвавши обличчя від подушки, я глянув у вікно. І похолов. Було ясно, дуже ясно. Мости давно мали зійтися... Чому ж мене не покликали на чергування?

Скочивши з ліжка, я почав одягатися. Можливо, Кріс вирішив тепер обходитися меншими силами, адже західного мосту немає? Але чому несподіваний відпочинок дали саме мені, а не Іллі чи пораненому напередодні Меломану? У цьому було щось образливе.

Я взяв меч, просунув його в петлю на поясі. Зараз треба все з'ясувати, і…

Щось було негаразд. Я крутнувся на місці, підозріло оглядаючи знайому кімнату. Підійшов до вікна. Нічого особливого. Спокійне море, сіре похмуре небо. Я навіть принюхався: тривога, здавалося, була розлита в повітрі. Відчув лише звичний, трохи аптечний запах моря.

Мене пробило дрібне тремтіння. Але не від страху – від холоду.

Так ось у чому річ! У кімнаті було незвично холодно, градусів з десять, не більше. Так сильно на Островах я ще не мерз, навіть уночі, в дощ, під пронизливим вітром. Зараз погода здавалася цілком пристойною.