— Ти правду кажеш, сержанте,— потвердив Слідопит,— такій людині, як ти, аж ніяк не простимо помилятися.

— Зачекай лишень трохи, ти й сам згодом скажеш, яка чесна й щира дівчина моя Мейбл!

— Ет, сержанте!..

— Чоловік з такими заслугами, як у тебе, Слідопите, здатен справити враження навіть на скелю,— дай тільки час!

— Сержанте Дангеме, ми з тобою давні бойові друзі, не один похід провели вкупі у цих диких краях і не раз виручали один одного, тож можемо говорити відверто... Звідки це ти взяв, що така дівчина, як Мейбл, може коли-небудь уподобати такого неотесаного чоловіка, як я?

— Як це — звідки? Підстав тут немало, та ще й яких підстав, друже мій! Ось хоча б наша взаємна виручка в боях, спільні походи, про які ти й сам згадував, а головне — ти мій найдовіреніший і випробуваний друг.

— Все це правда, однак це стосується мене й тебе, але аж ніяк не твоєї вродливої доньки, сержанте. Вона може тільки подумати, що всі ці спільні походи лише огрубили мої риси, котрі до того, можливо, були трішки приємніші. Та й навряд чи можна викликати до себе прихильність дівчини однією дружбою з її батьком. Покохати одне одного можуть лише люди, в яких багато спільного, а моя натура і мої звички, сержанте, ніяк не пасують натурі та звичкам Мейбл Дангем.

— Знову ти свої сумніви розводиш, Слідопите, а таким робом у дівчини ніколи не доб’єшся прихильності. Жінки не люблять нерішучих чоловіків і віддають перевагу тим, котрі не зупиняються ні перед чим. Скромність, брате, личить рекрутові та ще хіба новенькому прапорщикові, уперше прикомандированому до полку, де він спочатку виконує розпорядження навіть унтер-офіцерів, доки увійде в курс справ. Я згоден припустити, що скромність навіть личить інтендантові чи пасторові, та чорти б її побрали, якщо вона вселиться у справжнього вояка або в закоханого. Старайся бути якомога далі від скромності, коли хочеш прихилити до себе жіноче серце. А щодо твого твердження, буцімто сходяться лише за спільними рисами, то хибнішого судження про такі справи й бути не може. Якби люди кохали собі подібних, то жінки сходилися б із жінками, а чоловіки — з чоловіками. У коханні сходяться саме протилежності (сержант, виявляється був просто вчений у цій галузі), і в цьому відношенні тобі нічого паленіти перед Мейбл. Он подивися на поручника М’юра: та він, кажуть, уже п’ять разів був одружений, а скромності в нього не більше, як у того гарапника.

— Хоч як би поручник М’юр козирився, йому ніколи в світі не бути чоловіком Мейбл Дангем!

— Розумно сказано, Слідопите, бо я давно вже вирішив: моїм зятем будеш ти. Ще якби я був сам офіцером, то, може, М’юр міг би на щось сподіватися, але час і без того спорудив стіну поміж мною та дочкою, і я не хочу щоб мене розділяли з нею ще й офіцерські покої.