— Ах, чарівна моя Мейбл! Любов рідко коли керується логікою; а страх і занепокоєння за долю коханої здатні просто затьмарити розум. Мені найперше спало на думку, люба, щоб у вас були засоби для врятування, і я якось забув подумати, чи здатні ви скористатися з цих засобів. Але не будьте настільки жорстокі, прекрасна дівчино, і не ставте мені в провину мою глибоку тривогу за вашу безпеку!
Мейбл не могла дочекатися кінця цих балачок. Вона була так стурбована ранковою подією і так налякана загрозою ворожого нападу, що не мала найменшого бажання вислуховувати ці освідчення в коханні, котрі навряд чи були б їй до душі навіть у набагато радісніші й веселіші хвилини. Тим-то вона поспішно розпрощалася зі своїм співрозмовником і вже кинулася була до хатини куховарки, як тут М’юр, поклавши дівчині руку па плече, знову затримав її.
— Ще одне слово, Мейбл, доки ви не покинули мене,— промовив він.— Цей прапорець може мати якесь особливе призначення, а може й не мати жодного. Якщо він його має, то чи не краще було б, оскільки ми вже на сторожі, занести його назад і повісити знову на тому ж місці, а самим не спускати з нього очей: можливо, й підстережемо, хто його повісив і що він ним сигналізує. Ну, а коли він висів так собі, то ми нічим і не ризикуємо.
— Все це, може, й правда, містере М’юре, але навіть якщо цей прапорець потрапив туди випадково, то зараз він може навести ворога на наш пост.
Сказавши це, вона більше не стояла й секунди, а прудко з місця побігла до куховарчиної хижки, і за мить її вже не стало видко за кущами. Квартирмейстер ще з хвилину стояв на тому ж місці і в тій самій позі, в якій його покинула Мейбл, спочатку дивлячись їй услід, а потім — на стьожку, яку й досі тримав на долоні. Здавалося, ніби він вагався перед якимсь вирішальним кроком. Але його вагання тривали всього якусь хвилину, бо невдовзі він уже стояв під дубом, знову прикріплюючи до гілки прапорець. Щоправда, не знаючи точно місця, де його зняла Мейбл, квартирмейстер почепив стьожку з того боку на дубові, звідки її ще краще, ніж на попередньому місці, було видно з води і майже зовсім не видно з острова.
РОЗДІЛ XXI
РОЗДІЛ XXIКоттон
Поспішаючи до куховарчиної хижі, Мейбл Дангем не могла змиритися, з думкою, що всі інші члени маленької залоги в цей час почувають себе так спокійно, тим часом як на її плечі ніби впав увесь тягар відповідальності за життя і смерть кожного з них. Щоправда, вона все ще сумнівалася у правдоподібності підстав, які спонукали Росу прийти й попередити її про небезпеку, та коли Мейбл пригадала ту щирість, ту доброзичливість, глибоку довіру й прямодушність, які молода індіянка виявила до неї в буденних розмовах під час їхніх мандрувань лісами, вона як натура великодушна, якій невластиво думати погано про інших, відігнала від себе ці сумніви. Але вона усвідомлювала й те, що в неї нема змоги попередити своїх товаришів про небезпеку інакше, як видавши їм таємницю про зустріч з Росою; а тому вона змушена була діяти з обережністю та завбачливістю, до яких зовсім не звикла, тим більше у такому надзвичайно загрозливому становищі.