— У мого батька інші турботи в голові, а тією дещицею, що я знаю, я завдячую згаданій уже дамі.

— Сподіваюся, вона розповідала вам і про Воллеса^[122]?

— Про Воллеса? Про нього я й сама багато читала.

— А про Брюса та битву при Баннок-берні^[123]?

— І про це теж, а також про Каллоден-М’юр^[124].

Остання битва була тоді ще подією порівняно недавньою, бо відбулася вже за пам’яті нашої героїні, одначе про неї вона мала настільки невиразне уявлення, що не змогла навіть і передбачити, яке враження справить згадка про цю битву на співрозмовника. Мейбл пам’ятала тільки, що битва закінчилася перемогою, бо не раз чула, з яким захопленням вимовляли «Каллоден-М’юр» гості її патронки, і тому наївно гадала, що ті почуття до душі кожному британському солдатові. Але як на те, Мак-Неб бився того злощасного дня на боці претендента на престол, і глибокий рубець, що «прикрашав» його обличчя, був заподіяний йому шаблею німецького найманця, який служив королівському дому Ганноверів^[125]. Тож коли Мейбл нагадала про ту битву, капралові аж рана знову заятрилася, а кров і справді вдарила йому в лице і от-от, здавалося, струменем вирветься з-під шкіри на рубцях.

— Годі! Годі вам, із вашими Каллоден-і-Шеріф-М’юрами^[126]! — мало не гримнув капрал.— Що ви, дівчино, тямите в цьому. З вашого боку було б розумніше — та й скромніше! — говорити про свою батьківщину та про її численні невдачі. Що й казати, в короля Георга є таки вірнопіддані в колоніях, тільки навряд чи він діждеться коли добра від них.

Мейбл здивувало таке роздратування капрала, бо вона й гадки не мала, який його ґедзь укусив, проте вирішила не відступати.

— Я завжди чула, ніби шотландським воякам притаманні дві чудові риси,— промовила вона: — хоробрість та обачливість, і я переконана, що капрал Мак-Неб підтримає честь Своєї нації.

— Запитайте вашого батька, міс Дангем, він давно знає капрала Мак-Неба й залюбки перерахує всі його вади. Ми з ним у боях разом бували, він мій командир, тож йому начебто й за чином належить давати характеристику своїм підлеглим.

— Мій батько гарної думки про вас, Мак-Небе, інакше він не довірив би вам оберігати цей острів і всіх, що на ньому перебувають, включаючи і свою рідну дочку. А крім того, він, як мені відомо, дуже покладається на вашу обачність. Він сподівається, що блокгауз буде взято під посилену охорону.

— Якщо він хоче захищати славу п’ятдесят п’ятого полку, сховавшись за товстими стінами, хай би лишився тут й командував. Відверто кажучи, бити відбій ще до нападу ворога не в звичаї і духові справжнього шотландця. Ми — рубаки і любимо зустрічати ворога віч-на-віч палашем... А ця американська манера воювати, яка у такій пошані теперечки, лише нашкодить славі війська його королівської величності й підірве його бойовий дух.