Переможець неможливого
Переможець неможливого
Перше квітня ЗВИЧАЙНІ ГЕНІЇ
ЗВИЧАЙНІ ГЕНІЇ
Будинок прокинувся на світанку.
В легкому ранішньому тумані він скидався на спляче чудовисько. Високо над землею засвітилося рожеве вікно й погасло — неначе моргнуло сторожке око, спостерігаючи, який видався весняний ранок. Приємний легкий морозець, сріблястий іній на деревах, несподівано м’яке повітря.
Спалахи вогнів пробігли по стінах. Вогні дедалі множилися, утворюючи химерні візерунки, й ось. уже весь будинок оперезався ланцюгом електричних сигналів. Будинок ожив, глибоко зітхнув, загудів ліфтами — ледь чутно, сам собі, щоб не заглушити перший капіж з даху. Весна!..
Відчинилося вікно вгорі, і чийсь дзвінкий голос порушив ранкову тишу:
— Е-гей!.. Слухайте всі!.. Я — геній!
Вулиця насторожилася від такого нескромного визнання. Припинився капіж.
А голос уперто повторяв:
— Геній! Геній!
Пискливо обізвалося ще одне вікно:
— Геній — це я!.. Ура! Я відкрив вічну істину…
Грюкнули балконні двері, й хлопчачий басок прогудів:
— Дур-ни-ця! Я найсильніший у світі…