— Як не втече? Я можу забути алгоритм, — боронився Професор. — Зараз моделюю третю частину симфонії. Ось послухай…

— Оригінально, хоч і погано чути. Як називається?

— «Концерт для вертольота з оркестром».

— Щось я не розумію тебе, творець вертольота…

— Сам ти творець корів! — образився композитор.

— Так, я — творець саме корів, — з гідністю відповідав Віктор. — Вважай, Професоре, що ти не маєш ніякого відношення до розгадки походження життя на Землі…

— І не треба! Це може зробити будь-яка електронна машина, якщо їй дати точну програму… — І Корольков кинув трубку.

Незворушний Віктор Смирнов відчув, що він хвилюється. «Що сталося? Невже їм якісь там твори дорожчі за товариша?» Був ще Макар Гусєв. Він, звичайно, не науковий консультант, але сильна й відверта людина.

— Макаре, мені терміново потрібна твоя сила!

— Моя сила всім потрібна, — прогудів Макар у трубку.

— Річ у тім, що сам я не справлюсь із своєю коровою, — повідомив його Віктор. — Вона дуже велика.

— Ти хочеш, щоб я підняв її за роги? — серйозно сказав Макар.

— Досить жартувати, Гусєв. Приходь. Ти дуже потрібний.

— Як я до тебе прийду, коли я лежу в камері?! Ну, подумай сам! У мене сьогодні відповідальне змагання, я не можу марнувати жодної хвилини. Бери свою каструлю і йди з нею до мене.

— Несерйозна людина ти, Гусєв!

— Ось-що, Вітько, я цього не чув, а ти не потрапляй мені на очі! Зрозумів?..

Винахідник розгубився. «Ну й генії! Ну й науковий колектив! Просто егоїсти — кожний працює для себе. А ще — „Космічний корабель „Земля““! Хіба такий проект розв’яжеш самотужки?..» Він набрав на телефонному диску три одиниці, сказав нерівним від хвилювання голосом:

— Електронику, це Віктор Смирнов. Ти терміново потрібен!

— Зараз прийду, — спокійно відповів Електроник.