— Я міркуватиму над цією задачею. Я проконсультуюсь із фахівцями.

Біолог поринув у роздуми біля неоціненної корови. Він чув, як за стіною бурчить батько. Марно було пояснювати йому все значення проекту «Космічний корабель „Земля“» і, зокрема, першої штучної тварини для майбутнього людства. От якби це майбутнє було представлено не твариною, а яким-небудь крокуючим планетоходом, батько б залюбки потурбувався про його подальшу долю. Зараз на інженера не могли вплинути ніякі наукові авторитети…

За годину батько зайшов у передпокій, голосно сповістив:

— Я викликав фахівця з виставки.

— Звідки? — запитав син.

— З Виставки досягнень народного господарства. Хай корову забирають собі… Все-таки наукова установа…

Представник виставки, подзвонивши у двері, спитав, чи тут перебуває експонат з колгоспу «Юпітер». Інженер без зайвих слів провів фахівця до корови.

— Цікава порода, — визнав спеціаліст. — Як же вона потрапила до квартири?

— Запитайте в мого сина, — кивнув Смирнов. — Він винахідник.

Винахідник мовчав.

Фахівець похвалив зовнішній вигляд, прикинув на око вагу, але, дізнавшись, що корову годують кукурудзяними пластівцями, махнув рукою, заявив, що такий експонат для виставки не годиться.

— Чому? — запитав інженер.

— Чоловіче добрий, — примружився спеціаліст, — сам подумай: ми демонструємо рекордсменів, вирощених у типових умовах, а не на кукурудзяних пластівцях…

Через два дні Віктор Смирнов вийшов із квартири з великою алюмінієвою каструлею.

Біля під’їзду його чекав приятель з мотоциклом. Вітька сів у коляску, обхопив руками каструлю. Там лежав безцінний винахід: маленька, завбільшки з кішку жива корова. Вона зменшилася, немов була надувна, до попередніх розмірів, як тільки її перестали годувати.

Електроник, з’єднавшись по радіо з Рессі, описав незвичайний зріст штучної тварини, й той повідомив у відповідь, що його постійний супутник Китюп — кит Юпітера — іноді з невідомих причин зменшується в розмірах, але потім набирає попереднього вигляду. Можливо, це була особливість усіх живих істот Юпітера? В усякому разі, Електроник по телефону порадив Вікторові поки що не годувати корову. Та в того й не було ніякої можливості носити в квартиру коробки з пластівцями. Добре ще, що замкнута в його кімнаті корова не мукала, поводилася тихо, поступово зменшуючись у розмірах. У її мовчанні було щось спільне з поводженням загадкового Китюпа, про якого, як завжди, Рессі повідомив:

«КИТЮП МОВЧИТЬ».

«КИТЮП МОВЧИТЬ».

Зараз корова, лежачи в каструлі, жувала, щоб підкріпитися для дороги. За містом на неї чекав просторий теплий гараж, заставлений коробками з кукурудзяними пластівцями.