Директор з цікавістю глянув на вчителя, якого знав не один десяток років, прикидаючи, яку ж іще хитрість задумав невгамовний Таратар.

— Невже так багато помилок? Хто цей жартівник?

— Цю працю підписав Електроник. Від імені восьмого «Б».

— Розберіться, Семене Миколайовичу… В помилках корисно розібратися… Але ж хто вас замінить на ці дні? — Директор дістав розклад. Усі вчителі старших класів були зайняті.

— Я гадаю, Електроник, — запропонував Таратар. — На всякий випадок пораджуся з Гелем Івановичем Громовим. Дозволите?

Він набрав номер, попросив професора до телефону.

— Громов підтримав пропозицію, — повідомив Таратар. — Річ у тому, що Електроник переживає кризу, розв’язує дуже складну задачу.

— Тепер ясно, шановний Семене Миколайовичу, чому ви просите відпустку. Яку ж кризу допомагаєте ви подолати Електроникові?

Таратар пояснив те, що він знав від Громова: Електроник шукає нові шляхи обробки інформації, які поки що не відомі жодній у світі машині.

Директор здивувався:

— Не кожна людина розв’яже таке завдання, а тут — Електроник… Я згоден, Семене Миколайовичу, хай він веде урок.

— Спасибі, Григорію Михайловичу, я був певен, що ви дозволите! Професор Громов вважає, що Електроникові не зашкодить зараз самостійність.

— Ми з вами не академіки й навіть не професори, Семене Миколайовичу, — лагідно промовив директор, — тому знаємо, що самостійність — це добре, а допомога і восьмому «Б» і навіть Електроникові потрібна. Давайте тільки подумаємо — яка…

Десяте квітня ЯК ВИВЧАТИ ЛЮДИНУ

Десяте квітня

ЯК ВИВЧАТИ ЛЮДИНУ

— Ура! Нас визнали! — радісно сказав Електроник, з’явившись в астрономічній обсерваторії.

В руках у нього пачка телеграм. Він з переможним виглядом кладе їх перед Сироїжкіним.

— З Мадраса, Мельбурна, Бюрокана. Від Академії наук, — перелічував Електроник. — Усі вітають з відкриттям Наднової.