Сергій шкодував уже, що ніхто, крім Електроника й Рессі, не бачив, як бабахнула його Наднова. Напевно, після вибуху небо довго ще світилося загадковим фіолетовим сяйвом. Але всі знайомі спали.

— Таратар не спав, — уточнив пунктуальний Електроник. — У нього кілька ночей горить світло.

— Мучиться, бідолаха, — зітхнув Сергій, — перевіряє наші роботи.

— Я глибоко поважаю вчителя математики, — сказав Електроник. — Він виправляє свої помилки. Я надіслав йому перелік помилок.

— Ти?

— Сто двадцять сторінок розрахунків, — додав Електроник, — Або він визнає наші винаходи, або ні.

І батько Віктора Смирнова, виявляється, одержав від Електроника грубезний том розрахунків штучної тварини. Поштою. Може, теж вивчає вечорами?

— Навіщо ти це робиш? — здивовано запитав Сергій. — Хіба примусиш інженера полюбити корову?

Електроник пояснив, що перевіряє на супротивниках корисність дослідів. Сам він нітрохи не сумнівався, що той, хто відхиляє беззаперечні винаходи, робить помилку. «Найкращий у світі колекціонер чужих помилок», — подумав Сергій.

— Ти й про мене можеш сказати що-небудь… особливе? — вирішив випробувати він новий талант друга.

— Звичайно.

— Я готовий вислухати правду.

Сироїжкін розкинувся на саморобному стільці.

— Ти серйозно хворий, — хриплим голосом промовив Електроник. — Я поки що не знаю, яка це хвороба. Тільки почав вивчати медицину. Але захворювання не просте, щось подібне до гарячки.

Сергій поблажливо усміхнувся.

— Припустимо… В чому ж полягає моя хвороба?

— Коли хтось говорить про Майку, ти відразу червонієш або бліднеш.

Сергій схопився, стиснув кулаки:

— Зараз же замовчи!

— Я кажу правду, — відповів Електроник, відступаючи. — Ось і зараз ти з одного боку червоний, а з другого білий. Обережно!