У Ленінграді проти ГКЧП вийшло 400 тисяч, організовані мером міста Олександром Собчаком. У Києві проти ГКЧП відкрито не виступають, але саботують за всіма напрямками. Коли готується переворот на кшталт серпневого у Москві, важлива кожна хвилина. Усе мусить відбуватися чітко й швидко. Але ГКЧП не мала єдиного керівництва. Горбачов, сказавши «дійте», самоусунувся й «тяжко захворів». Павлов взагалі виїхав на свою дачу й не «відсвічував». У Янаєва трусилися руки, бо він був цілковитим нікчемою. Горбачов його віце-президентом саме через це й поставив.

Потрібен був рішучий і кривавий штурм Білого Дому, арешт Єльцина, Хасбулатова, Руцького та інших лідерів спротиву. Але військові та командири спецпідрозділів КДБ вимагали письмового наказу. Проте так і не дочекалися. Ніхто не хотів брати на себе відповідальність. Навіть Володимир Крючков, довірена особа Горбачова. «Згори» надходили одні й ті самі команди «чекати». А це деморалізує.

Особливо, коли ти під тиском беззбройних демонстрантів. Якби вони кидали «коктейлі для Молотова» та штрикали «заточками» – було б психологічно легше. А коли твої танки засипають квітами і пиріжками, а командування анічичирк і по радіо передають заклики Єльцина, який оголосив, що в країні переворот, банда путчистів скинула законного президента і встановила диктатуру, і що він, президент РРФСР Борис Єльцин наказує і закликає не виконувати злочинні накази – починається злам. Перші 10 танків танкового батальйону 1-го гвардійського мотострілецького полку 2-ї гвардійської Таманської дивізії перейшли на бік Єльцина (не захисників Білого дому, а саме Єльцина) вже 19 серпня.

Більше того, є інформація, що вже увечері 19 серпня Єльцин буцімто вже домовився з військовими, що «штурму не буде». Словом, з ГКЧП у них вийшло так само «гарно», як із «антиалкогольною кампанією», економічними реформами, національною політикою та «лібералізацією». Як заявив на допиті Дмитро Язов, вони «ні про що не думали» ні на найближчу, ні на довгу перспективу.

Уже 21 серпня за наказом маршала Язова (під сильним тиском командувача Повітря но-десантними військами Павла Грачова, Головнокомандувача ВМФ адмірала Володимира Чернавіна, Головнокомандувача ВПС маршала Євгенія Шапошнікова та командувача Ракетними військами стратегічного призначення генерала армії Юрія Максимова) війська почали залишати Москву. А до Криму терміново вилетіли два літаки. В одному «гекачепісти» Крючков, Язов, Бакланов, Тізяков, Лукянов та Івашко, а в іншому – їхні противники Руцькой, Силаєв, Примаков та Бакатін.