Відставному генералу немає сенсу брехати. Тим паче, що й інші свідки заперечують блокування Горбачова та його родини. Генерал Генералов продовжує свідчити: «Я жодним чином не впливав на дії президента. Якби він хотів.. Його запрошували гекачепісти, коли прилітали до нього в Крим: «Їдьмо в Москву, там вирішимо всі питання». Він сказав: «Я нікуди не полечу, я хворий». Потім до мене приходив його помічник Черняєв: «Нам треба вилетіти в Москву». Я йому: «Гаразд». Але Михайло Сергійович сказав, що не полетить. Хоча скрізь потім в матеріалах слідства було написано, що я «ізолював президента»» (там само).

Про те, що за ГКЧП стояв наш милий «демократ», говорили давно й люди обізнані: колишній президент Грузії, Звіад Гамсахурдія; колишній віце-президент СРСР Генадій Янаєв; колишній голова Верховної Ради СРСР Анатолій Лук’янов та інші. У матеріалах розслідування зазначається, що проєкт постанови про введення надзвичайного становища в країні (який 19 серпня 1991 року зачитали «змовники») голові КДБ Володимиру Крючкову доручив розробити особисто Горбачов ще у грудні 1990 року. А сам ГКЧП створено у березні 1991 року. Слово колишньому члену ГКЧП Олександру Тізякову: «Ось зараз він каже про надзвичайну подію, що її ГКЧП організував – це зовсім не так. ГКЧП було створено Горбачовим 28 березня 1991 року, підписаний указ.

Там були всі ті, яких опубліковано 19 серпня, крім нас зі Стародубцевим, президентом Селянської спілки» [252]. Тізяков і Стародубцев – фігури другорядні.

Основу ГКЧП складали особисто віддані Горбачову люди: Генадій Янаєв, Володимир Крючков, Валентин Павлов, Дмитро Язов. Горбачов робив усе, аби зберегти СРСР і свою владу. Розбивав голови протестувальникам саперними лопатками десантників у Тбілісі, чавив танками в Баку, Вільнюсі та Ризі.

Він до останнього ховав оригінал пакту Молотова-Ріббентропа і таємного протоколу до нього, чудово розуміючи, що коли його показати, Литва, Латвія, Естонія та Молдова матимуть усі юридичні права заявити про свою анексію й отримають «залізобетонні» підстави для виходу з СРСР. Але після провалу спроби придушення виступів за незалежність у Вільнюсі та Ризі вже стало зрозуміло, що становище в країні виходить з-під контролю.

Верхівка партійного керівництва опинилася у цугцванзі. У шахах це таке становище, коли будь-який наступний хід лише погіршує позицію. Уже і Єльцин, використовуючи криваві події у Прибалтиці, вимагає відставки Горбачова. Треба зрозуміти й товаришів із Кремля. Їм було чудово відомо, що більшість громадян СРСР, яким протягом десятиріч радянська пропаганда промивала мозок, залишаються прихильниками збереження «сім’ї радянських народів».