М. Грушевський переконливо обгрунтував свою думку, використовуючи численні археологічні та історичні джерела: «При кінці IV віку по Христі маємо на се виразні звістки, що тоді сі племена східнослов’янські, від котрих пішли наші українці, стали поширюватися на полудні — і, йдучи з півночі, почали наближатися до Чорного моря. Трохи пізніше вони вже напевно займали приблизно ті краї, в яких живуть тепер: тільки на схід в Донщині, на Кавказі, в Криму розселилися в пізніших віках, а дещо, мабуть, стратили на заході»[4].

Як свідчать письмові й археологічні джерела, слов’яни проживали на Кримському півострові ще у VIII ст. З утворенням на рубежі VIII–IX століть, внаслідок об’єднання східнослов’янських племен, держави посилюється проникнення слов’яно-русів у Північне Причорномор’я. Наші пращури були добре відомі у той час, як хоробрі воїни, мореплавці, ходили походами і до Візантії, і на Каспій[5]. У широковідомому історичному документі періоду Київської Русі «Повісті минулих літ» так описується похід київського князя Олега на Царгород (Константинополь): «Пішов Олег на греків, залишивши Ігоря в Києві. Він узяв із собою велику кількість варягів і слов’ян, і чудь, і кривичів, і полян, і северян, і в’ятичів, і хорватів, і дулібів, і тиверців, які є перекладачами. Всі ці племена греки називають «Велика Скіфія». З усіма ними пішов Олег на конях і на кораблях. Число кораблів було 2000, і прийшов він до Царгорода». Місто було обложене і з суші, і з моря. Візантійці вирішили відкупитись і дали, як вказує літописець, дань «на 2000 кораблів по 12 гривен на людину, а в кораблі по 40 мужів»[6]. Отримавши викуп, Олег завершив справу миром.

Переможні походи київських князів на Візантію у 907, 911, 944 рр. зміцнили міжнародний авторитет Київської Русі. За договором 907 р., який був найбільш вдалим і вигідним для Київської Русі, Візантія зобов’язалася платити данину і погодилася на безмитну торгівлю руських купців на своїй території. Літописець із задоволенням відзначає: «Царі ж Лев і Олександр уклали мир з Олегом, зобов’язавшись давати данину, і, давши клятву, самі царі цілували хрест, а Олега водили до клятви. І мужі його зброєю і своїм богом Перуном і тваринячим богом Волосом, і підтвердили мир»[7]. 944 р. між Київською державою і Візантією було укладено нову угоду про мир. Незважаючи на невдалий похід князя Ігоря того ж року, угода не лише визнавала присутність русичів на Чорному морі, а й наділяла їх правом захищати інтереси Візантії в Криму і не пускати туди болгар. З документу також видно, що Русь мала уже в Криму підвладні їй землі.