З цього часу зміцнюється вплив Київської Русі в Тавріці (Тавріка — давня грецька назва Кримського півострова). Подальші події, особливо завоювання Володимиром Корсуня (Херсонеса) у 988 р.[8], прийняття християнства і шлюб князя з візантійською царівною поставили Київську Русь в один ряд з могутніми державами. В цей же час, тобто у 988 р., за версією Л. Н. Гумильова київським князем Володимиром була підкорена Тмутаракань і утворене Тмутараканське князівство. З цього часу Тмутаракань — центр однойменного князівства, перетворюється в руське місто — центр політичного, економічного та культурного життя в Причорномор’ї та Криму, резиденцією князя Мстислава Володимировича. Під час вступу на княжіння Мстиславу було не повних шість років.[9] Але князь в ту епоху — це тільки представник, а справжні правителі призначались Великим Київським князем. Пізніше, уже в зрілому віці Мстислав увійшов в історію у зв’язку з перемогою над Касожським (Черкеським) князем Ридаде[10] у їх знаменитому поєдинку. Про це поетично оспівується в «Слові о полку Ігоревім». В період розквіту, тобто в X–XII ст., наша давньоруська держава охоплювала територію від Балтики до Чорного моря і від Закарпаття до Волго-Окського межиріччя.

Що ж до Кримського півострова, то і в XI ст. Київська Русь мала значний вплив у Західному Криму. В 1073 р. київський князь Святослав Ярославич послав своє військо до Корсуня, що свідчить про ослаблення тут влади Візантії. Східна частина півострова в цей час входила до складу давньоруського Тмутороканського князівства, розташованого в гирлі Кубані, на Таманському півострові. До князівства входили також Боспор (Корчев) та інші міста Таврівки. Археологам, історикам добре відомий Тмутороканський камінь (таку назву дістала мармурова плита) з написом від 1068 р. Вирізьблений на ній давньоруський текст повідомляє, що князь Гліб Святославович міряв відстань по льоду «від Тмутаракані до Корчева» (Керчі).

Нашестя половців значно ослабило руський вплив у Причорномор’ї на певний час. Після 1094 р. в історичних хроніках більше не згадується про Тмутороканське князівство. Але в цей час відзначається активна торгівля купців з Київської Русі.

Високим був авторитет русів на Чорному морі. Не випадково арабські географи X–XII ст. називали Чорне море Руським[11], а керченську протоку — «гирлом Руської ріки».

Тавріка підтримувала тісні економічні зв’язки з Київською Руссю. Багато міст півострова вели жваву торгівлю з русами. Серед них особливо виділяється грецьке місто Сугдея, або Сурож, як іменували його на Русі (тепер Судак), засноване елінами ще у III ст. «Сурозькі гості» привозили до нас сіль, тканини, шовк, закупали вироби руських майстрів, інші товари. Не дивно, що Сурож, як і Тмуторокань та Корсунь, згадуються у «Слові о полку Ігоревім».