Я цій жінці завдав найтяжчого болю, тяжчого, ніж усі інші. Вона встала, рушила до дверей, але передумала, взяла сухаря і вийшла, не підводячи голови.

Вранці ми сиділи перед хлівом насуплені, сердиті один на одного, лихі на себе і на весь світ, придавлені болотною млою і ще важче — млою, що клубочилася в наших душах. Жінка виводила по одному дітей і вмивала їх на порозі хати, а потім, не дивлячись на нас, увійшла до хліва, закутавшись у хустку, щоб прикрити криваві садна, видоїла корову й молоко віднесла до хати.

Ібрагім Паро, зітхаючи, згадував бога.

Інші сиділи непорушні, безмовні.

Я підвівся, аби не сидіти — мучила мене ота напружена мовчанка й жінчина холодна ненависть, — підійшов до гнилої колоди й почав рубати хмиз. Жінка вийшла з хати, рвучким рухом вихопила в мене сокиру й пішла, засунувши за собою двері.

Раптом ми відчули, що нам стало тісно, земля горіла під нами. Безперечно, та жінка стояла за дверима з сокирою в руці. Як вони вчора її повалили? Обманом, силою, зненацька? А вона знесла усе мовчки, видно, не хотіла лякати дітей. Я дивувався, не міг зрозуміти цього, шкодував, але про жінку і те, що сталося ввечері, не прохопився ні словом. І інші теж. Хоч це стояло нам поперек горла, як кістка.

Замкнута хата і сховані діти були німим докором.

Старший із двох синів перукаря Саліха з Аліфаковця встав і пішов до стіжка, мабуть, за власною потребою. Але його надто довго не було, і молодший брат подався за ним і знайшов його за стіжком уже мертвого. Зарізався бритвою. Очевидно, довго перетинав собі жили від вуха до вуха, перерізуючи горло, кров лилася, як із джерела, щедро напоюючи сиру землю під ним. Біль, безперечно, був жахливий, а він навіть не застогнав. Ми сиділи за п'ятнадцять кроків од нього й нічого не чули.

І доки ми чекали, коли прийде хтось із штабу, щоб скласти протокол про смерть, бо ж чоловік умер не від кулі й не від ворожої шаблі, у нас увесь той час перед очима зяяла кривава рана в нього на шиї і ми з острахом позирали на молодшого брата, який невідривно, без голосіння й сліз, дивився на перерізане горло, не дозволяючи накрити мерця, і лише глухо стогнав.

Коли Мула Ібрагім і його молодий помічник написали протокол, цілком зайвий, бо не було відомо, чому той покінчив з собою, а про вчорашнє насильство ніхто не згадував, і ніяких інших причин не можна було виставити, — жінка мовчки показала, де стоїть лопата, і знову замкнулася з дітьми в халупі.

Молодший брат сам викопав могилу в мокрій землі, поклав на дно, у воду, сніп ситнику, сам опустив брата в яму, вперто відмовляючись від будь-чиєї допомоги. Другий сніп ситнику розстелив по мерцеві, а обличчя йому накрив своєю хустиною. Коли він засипав могилу і коли ми всі кинули по жменьці болота на мокрий горбок, він махнув рукою, щоб ми залишили його самого.