— Що ти читаєш? Він чогось не вигадує? — запитала мама.

— Так-так, — батько закурив сигарету й поклав долоню на стільницю, якою ковзало світло. — Усе воно вигадане. Дослівно все!

Я дивився на смугу диму, що танула під стелею. Відтоді час плинув якось інакше, й один тільки я знав чому.