ПОКИ ЩО ВСЕ ПОГАНО

ПОКИ ЩО ВСЕ ПОГАНО

ЖИВ колись в Ірландії хлопчик, який хотів дізна­тися про все на світі. Тож він зачитувався різними книжками, і читав так багато, що зрештою мізки у нього ледь не розпухли від астрономії, математич­ного аналізу, квантової фізики, романтичної поезії, криміналістики й антропології та ще сотень інших предметів. Але найбільше він полюбляв одну то­неньку книжечку. Сам він тієї книжки ніколи не розгортав, її читав хлопчикові на ніч батько: у ста­резному томі з цупкою палітуркою під назвою «Зо­лоте горнятко» оповідалося про жадібного хлопчи­ну, який спіймав лепрекона, марно намагаючись заволодіти його скарбами.

Батько промовляв останнє слово на останній сто­рінці, тобто «Кінець», закривав потертий том у шкі­ряній палітурці, усміхався синові й казав: «Ідея у цього хлопчини була правильна. Якби він сплану­вав трохи ліпше, йому б усе вдалося». Доволі дивні слова як на батька. Відповідального батька, принай­мні. Утім, це був нетипово відповідальний батько — Артеміс Фаул Перший, ключова фігура в одній з най­більших злочинних імперій планети. І дитина та теж була нетипова — Артеміс Фаул Другий, на якого са­мого невдовзі чекала доля вельми видатної особис­тості як у світі людському, так і в чарівному, схова­ному під людським.

«Якби він спланував трохи ліпше... — часто думав Артеміс, після того як батько цілував його в чоло пе­ред сном.— Якби спланував трохи ліпше...»

Хлопчик засинав, і йому снилося золото.

Підростаючи, юний Артеміс часто згадував про «Золоте горнятко». А коли пішов до школи, то на­віть провів невелике дослідження і з подивом ви­явив безліч переконливих доказів існування Чарів­ного народу. Ці тривалі години досліджень та планування були для хлопчика не більш ніж легко­важною розвагою, аж поки його батько не зник без­слідно в Арктиці через якесь там непорозуміння між ним та російською мафією. Імперія Фаулів швидко занепала, з усіх щілин, мов таргани, полізли креди­тори, а боржники вмить пощезли.

«Тепер усе залежить тільки від мене,— зрозумів Артеміс,— Я мушу повернути родинні статки і зна­йти батька».

Відтак хлопчик струсив порох з матеріалів про ле­прекона. Він зловить представника Народу і зажадає за нього викуп золотом.

«Лише юному генієві до снаги здійснити такий план,— справедливо вирішив Артеміс. — Він має бути достатньо дорослим, щоб розуміти принципи торгівлі, і достатньо юний, щоб вірити в чаклунство».

Із допомогою свого дужого охоронця Батлера оди­надцятилітньому Артемісові й справді вдалося спій­мати лепрекона, замкнувши його в укріпленому під­валі маєтку Фаулів. Та лепрекон виявився ельфійкою. До того ж напрочуд схожою на людину. Артеміс, який планував полонити істоту нижчого ряду, неаби­як збентежився, коли побачив, що викрав дівчину.