А тут ще й інші ускладнення — ці Лепрекони зо­всім не скидалися на дурненьких феєчок, про яких скільки написано в казках. Вони виявилися горди­ми, технічно високорозвиненими істотами, бійцями елітного підрозділу Легітимної Ельфійської Поліції (ЛЕП)... І Артеміс Фаул викрав ельфійку Холлі Шорт — першу дівчину-капітана в історії цього під­розділу. Вчинок, яким він аж ніяк не здобув при­хильності у добре озброєного підземного світу.

Та незважаючи на несміливі докори сумління й відчайдушні спроби підземної поліції зірвати його план, Артеміс, хоча й далеко не чесними методами, таки роздобув своє золото, натомість відпустивши ельфійку.

Отже, все добре, що добрий кінець має?

Де ж пак!

Не встигла Земля оговтатися після першого за ба­гато десятиліть конфлікту між людьми та Народом, як Легітимна Ельфійська Поліція розкрила змову, метою якої було постачання банді гоблінів джерел живлення для їхніх лазерів «Софтноуз». Підозрюва­ним номер один виявився, певна річ, Артеміс Фаул. Холлі Шорт доправила ірландського хлопчиська на допит до Небесного міста, підземного міста Народу, але тут, на її неабиякий подив, з’ясувалося, що Арте­міс Фаул до цього зовсім непричетний. Ці двоє укла­ли хитку угоду, за якою Артеміс брався вислідити постачальника гоблінів, а Холлі обіцяла допомогти хлопцеві визволити батька з лабет російської мафії, що його схопила. Обоє виконали свої зобов’язання, тож сповнилися взаємної пошани і довіри, маючи до того ж спільну рису — були дотепні на язик і постій­но кепкували одне з одного.

Такими їхні стосунки й залишалися — донедавна. Та останнім часом дещо змінилося. Артемісів розум, гострий, як і завжди, тепер затьмарився.

Якщо раніше Артемісові відкривалося те, чого ніхто інший не бачив, то відтепер хлопець почав ба­чити те, чого взагалі не було.

ГЛАВА 1: ХОЛОДНІ ФЛЮЇДИ

ГЛАВА 1: ХОЛОДНІ ФЛЮЇДИ

Ватнайокутль, Ісландія

ОДНИМ з куточків Ватнайокутля, куди люди іноді все-таки навідуються, був ресторан «Великий поморник». Він розташований на березі льодовикового озера і з травня до серпня обслуговує туристів, охоп­лених бажанням лазити льодовиками. Артеміс до­мовився про зустріч з власником закладу, закритого до нового сезону, на ранок першого вересня. У свій п’ятнадцятий день народження.

Артеміс кермував снігоходом так, щоб триматися уздовж нерівного берега озера. Льодовик тут полого сповзав у чорну воду, поверхню якої прикрашали химерні візерунки з потрощених крижин. Вітер аж ревів у вухах, немов збуджений натовп на стадіоні, і приносив із собою гострі, як площики стріл, крижин­ки, що боляче сікли по губах і носі, обсипаючи