Ще одна заувага. Люди виступають у своєму буденному, звичайному одязі. Їх не можна зодягати в ефектні костюми, строкате ганчір’я тощо. Художнє оформлення не має жодного значення. Щонайменше барв і ефектів. Крізь прочинені двері швидко або повільно проходять якісь люди. Деколи чутно уривки розмов. Люди зупиняються й читають газети... Здається, ніби кімнатою Героя пролягає вулиця. Дехто з перехожих мимохідь прислухається до розмов у кімнаті Героя. Іноді вставляють кілька слів. І йдуть далі. Дія триває — від початку й до кінця — без антракту.
ГЕРОЙ (лежить, заклавши руки за голову. Випростовує руку, тримає її перед очима): Це моя рука. Я ворушу рукою. Моя рука (ворушить пальцями). Мої пальці. Моя жива рука така слухняна. Робить усе, що я забажаю (відвертається до стіни. Можливо, засинає).
лежить, заклавши руки за голову. Випростовує руку, тримає її перед очима)
ворушить пальцями
відвертається до стіни. Можливо, засинає
Входять батьки Героя. Зажурені. Батько дивиться на годинник.
Входять батьки Героя. Зажурені. Батько дивиться на годинник.
МАТИ: Не тримай руки під ковдрою, це негарно й нездоро́во.
БАТЬКО: І що з нього виросте, коли він буде так довго вилежуватися. Вставай! Хлопче!
МАТИ: Йому сорок років, а він усього лишень адміністративний директор в опереті.
БАТЬКО: Кажу тобі, він робить усяку гидоту під ковдрою. Сам із собою.
МАТИ: Дурниці! Адже там ще хтось лежить під ковдрою. Здається, це жінка.
БАТЬКО: Ти здуріла! Семирічний хлопчик. Вчора він поцупив у мене злотий... Я з нього шкуру здеру! А ще він виїдає цукор із цукорнички.
МАТИ: Таж у нього засідання. Доповідь і співдоповідь!
БАТЬКО: Він украв у мене злотий. Якби він сказав: «Татусю, дай мені злотий, я хочу щось купити собі», — я дав би. Його варто покарати!
МАТИ: Тихше! Він спить.
БАТЬКО: І в кого він удався?
Входить Хор Стариганів. Їх троє. У вим’ятих, трохи поношених костюмах. Один із них у капелюсі. Сідають під стіною на розкладних стільчиках, які принесли із собою. Старигані ледь ворушаться. Натомість текст декламують дуже жваво, гучно, молодечими голосами. Хор виголошує текст без надмірної міміки.
Входить Хор Стариганів. Їх троє. У вим’ятих, трохи поношених костюмах. Один із них у капелюсі. Сідають під стіною на розкладних стільчиках, які принесли із собою. Старигані ледь ворушаться. Натомість текст декламують дуже жваво, гучно, молодечими голосами. Хор виголошує текст без надмірної міміки.
Хор Стариганів заповнює паузи в дії: повчає, застерігає, підбадьорює.