Жеби був я Єремією, то узяв би пута на ноги й окови та ланца на вию і волав би до вас, грішні, як він волав: «Так спутають вас пани й поженуть яко баранів в чужі сторони». І показав би зотлілу й заплюгавлену барму, яка, тріснувши, тиму в попіл розлетілася, казав би до вас: «Так зіпсується і обернеться внівець, і в дим, і в попіл піде слава ваша, і вшелкі добра, й маєтки ваші». Й узявши глиняний гарнець і скликавши вшиткіх, я вдарив би його моцно об стіну на очах ваших, примовляючи: «Так вас потовче, каже Пан Біг, як цей гарнець, череп’я якого скласти й направити не можна».

Світло поволі сповнює усю сцену. Скарґа переходить до трибуни.

Коли корабель тоне, а вітри перевертають його, дурний свої тлумочки та скриньки опатрює і лежить на них, а до борони корабля не йде і гадає, що сам себе рачить, а він сам себе губить. Бо коли корабель не має борони, і він із вшелкім-вшелкім, що зібрав, потонути мусить. А коли хто своїми скриньками та маєтністю, яку має на кораблі, взгардить, і з іншими до борони корабля стане, про вшелко своє забувши: допіру тоді своє оборонив і сам здоровля своє заховав. Той наймиліший корабель вітчизни нашої вшиткіх нас несе, вшитко в ньому маємо, що маємо. Коли з кораблем щось лихе коїться, коли в ньому утлин не затикаємо, коли воду з нього не вичерпуємо, коли про борону його не стараємося, коли для безпеки його вшелкім, що в домі є, не взгардимо, то потоне він, і з ним самі ми вигибнемо.

Відходить від трибуни, скидає сутану за лаштунками, повертається в білій сорочці, причіпає бороду, надягає шапку, всідається на візку.

З’являється також Онука, яка наливає пива Героєві І. Герой І читає.

ГЕРОЙ І: О Боже мій, які збитки в це королівство принесли, котрі витурлили вшелке милосердя! Почавши з малих аж до великих, вшиткі помірність святу і прості радості пропомнили й отим старопольським життям взгардили. Каждий хоче вино пити. Вже не лише вода, на яку ми приставали, а й пиво нездорове молодим і здоровим. Одна кварта вина в день до року сто золотих близько виносить. Леда хто панує без єдвабів, без шестиконного запрягу, без кільканадцяти пахолків і барви єдвабної, без колясок і оздобних пооббиваних карет їздити не хоче. Сідла вже для візників лишились. У запрягу кінь за кількасот злотих. З тої їзди шляхетської постали каретники, подушечники, перинники — з ліжками, з перинками їздять. Збройний і верховий пахолок пощезли, і міць чоловіча розкошами струхліла. Жони білоглові так в уборах і строях своїх перебрали, що кінця стратам не маєш. На єдваби, злотоглови, хвости і брамки, і карети втрат не перелічиш. На полумиски й лічбу незліченну страв мусить ставати, аби гоноритись, і тлінности, марноти і слави людської, які не варті ніц, набувати.