Було спокійно і напрочуд тихо на пероні. Десь там, за кількома рядами стоячих ешелонів далекого сполучення, обережно вислизаючи з вокзального кубла, погупував колесами на нестандартному стику рейки якийсь пасажирський експрес. Робот із жіночим голосом, мабуть що задрімав, бо мовчав уже хвилин зо п’ять.

Провідник восьмого СВ вагона стояв навпроти Северина на пероні. Це був літній чоловік з черевцем і масивними товстолінзовими окулярами на носі. В устах його диміла цигарка, і дим періодично потрапляв йому в праве око, від чого він мружився й кривився щораз то сильніше і кумедніше.

Та ось він швидко перехопивши пальцями цигарку, міцно всмоктав до рота побільше диму, зробив випуклі, як у трубача, щоки, різко затягнувся і випустив потужні струмені диму через ніздрі. По цьому він викинув цигарку прямо під колеса вагона, підсадив вказівним пальцем свого картуза на саме тім’я, дістав із кишені штанів зім’ятого синенького носовичка і втер ним спітнілого лоба. Зиркнувши на Северина, провідник ніяково посміхнувся і, відкривши товстого записника, взявся щось у ньому записувати.

Праворуч до сусіднього купейного вагона сідали молоді хлопці з величезними наплічниками. А там, ще далі, через вагон, сестри-монахині, розмахуючи руками, керували носієм, щоб той уважніше заносив до вагона великого загорнутого в чорний поліетилен прямокутного пакунка. «Певно це якась картина з життя святих» — подумалося Северинові. Він навіть пригадав, як щось подібне бачив чи в кіно, чи...

Саме в цей момент Северин відчув, як щось уперлося йому в підошву правого черевика. Він зиркнув під ноги і різко скривив ступню убік... Це був наручний годинник. Северин завмер. Годинник був чоловічим і дорогим. Корпус золотий або позолочений, на дорогому чорному шкіряному ремінці із такою самою золотою защіпкою. Перше, про що подумав Северин: «Як власник міг його загубити? Адже такі годинники не губляться так просто... Тому що в таких годинників є спеціальні такі замки... На ось таких ремінцях, які самі ніколи не розщіпаються. А тут?».

— Мущіна! Ви єщьо кавота ждьотє ілі ваапщє нє сабіраєтєсь садіцца?

Голос провідника повернув Северина у дійсність. Северин машинально стулив стопи ніг, прикривши годинника від стороннього погляду, і звів очі на...

— Собствєнна гаваря, у вас білет єсть? — промовив голосніше провідник. Він дивився на Северина, схиливши голову набік, як собака, який чекає від тебе чогось їстівного. Северин тільки тепер звернув увагу, що вагон був з емблемою двоголового орла.

— А чьо спєшіть? Ви атправляєтєсь через пятнацать мінут, — спокійно промовив Северин.