— Нє ви, а ми! Давайтє-ка білєт і прахадітє во внутрь вагона. Ваше мєста сєдьмоє?

— Вродє таво... — здивовано мовив Северин.

— Давай пасматрю... — провідник підійшов до Северина і простягнув руку. Северин мовчки дістав з нагрудної кишені сорочки квитка і віддав провідникові. Той, розгорнувши папірця, тицьнув уверх козирок картуза вказівним пальцем і промовив: — Угу... Паспорт?!

Северин дістав паспорта. Провідник звірив документи, зиркнув Северинові в очі й, поправивши картуза, повільно промовив:

— Всьо вєрна. — Далі він розвернувся і пішов до дверей вагона кинувши через плече: — Там у вас сасєд! Пастарайтєсь патіше.

Северин хутко зігнувся, схопив годинника, запхав його до кишені джинсів і, намагаючись бути якомога органічнішим, іронічно заграючи, запитав у провідника:

— А может сасєдка?

— Да нєт, мілчєлавєк, сасєдкі тєперь рідкі, — усміхнувся провідник, віддаючи Северинові паспорт. — Ані, всьо парамі тєпєрь. І што занятна, баби тоже с бабамі. Во врємя-то пашло какоє! Да ви нє пєрєживайтє, мужик, что с вамі в купе, солідний, єво жена с дочькай праважалі в Пітєрє. Красівиє обє... Прахадітє, ваше мєста сєдьмоє, нє забилі? — Він склав квитка і встромив його в кишеньку свого провідникового планшета.

Северин протиснувся в прохід, знайшов купе з відповідним місцем і легенько потягнув за ручку дверей. Замок клацнув, і двері м’яко посунулися убік. Перше ніж побачити будь-що в купе, йому вдарив у ніс чужий і неприємний запах поту чоловічих ніг. Северин завмер розгублено, далі відчинив двері ширше. На розстеленій постелі лівої нижньої полиці долілиць лежало чоловіче тіло в темно-фіолетовому халаті. Жовті шкарпетки на його ногах яскраво світилися дірками на п’ятках.

— Шта? Ваняєт? Сільна? — промимрило тіло, наче крізь сон.

Северин навіть розсердився за таке нахабство:

— Нє то слова! Пусть пабудєт аткритай двєрь. Окєй?

У відповідь долинуло легке хропіння.

Северин повернувся до вікна й оглядав вагон, що стояв на сусідній колії, якраз навпроти. Праворуч на боці іншого вагона висіла табличка Харків–Івано-Франківськ. У вікні одного з купе був якийсь рух. У верхній частині вікна є така продовгаста кватирка, тож крізь неї видно велику босу стопу певно чоловічої ноги. Часом вона впиралася в шибку пальцями вниз і притискала фіранку. Стопа рухалася якось необережно, фіранка совгалася в боки. Раптом, до великої чоловічої стопи долучилася ще одна, менша, жіноча з тендітними пальчиками уверх. Вона затремтіла і завмерла, а за мить зникла зовсім. Северин посміхнувся, і в цю мить чиясь рука шпарко затулила це вікно згори вниз непрозорою шторою.